Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

Метью:

Я розмовляв із сестрою, яка кілька годин тому прийшла до тями, коли мені зателефонувала Тіана і попросила приїхати до лікарні.

—Що трапилося? — побачив моє сум'яття Лукас.

—Твоя дружина дзвонила, просила приїхати. — обличчя друга перекосило.

—З чого б їй дзвонити тобі?

—Вона сказала, це стосується Кеті ... — розгублено промовив я.

—Знову ця Кейт! Брате, ти надто багато про неї думаєш! — почувся гнівний окрик Хейлі.

—Ти став помішаним на цій повії! Шукав її п'ять років, після того, як вона, вбивши твою дитину, втекла!

—Заткнися! — прогарчав я.

—І не подумаю! — сестричка смішно поморщила носик і продовжила:

—Ти божеволієш через цю дівчину. Ти шукав її, щоб помститися. І зараз, навіть бачачи, як на прийомі її обіймає черговий хахаль, ти все одно нею цікавишся!

—Я б попросив! Цей хахаль - мій шурин! — втрутився Лукас.

—Мені все одно, я поїхав. Касе, доглядай за Хейлі. — сказав я і вийшов.

Сів у свою новеньку машину та поїхав до лікарні.

— І справді, вона мені ніхто. — міркував я у слух.

—Вона заміжня, у неї дочка. Так, вона кинула мене, зробивши аборт. Втекла, як боягузлива шавка. — їхав, думав і вже, паркуючись біля лікарні, вирішив вигнати її з міста і забути.

Вийшовши, грюкнув дверцятами і завмер. Боляче знайома машина. Обійшовши, подивився на номери – ті самі. Ця жінка навіть не подумала їх змінити. Та сама машина, з тими ж номерами, яку я подарував їй після новини про вагітність.

—Чорт! — стукнув кулаком по капот. — Вдих — видих.

І так тричі, а потім попрямував до входу.

— Вибачте, де я можу знайти міс Вінчестер? — спіймав я якогось ординатора, що пробігав повз.

—А Ви з якого питання? — той поправив окуляри на переніссі.

—Я її друг, вона попросила приїхати. — хлопець у халаті окинув мене оцінюючим поглядом.

—У міс Вінчестер йде операція, вона скоро звільниться. — сказав так, ніби розмовляв з покидьком. У мене засвербіли кулаки, так і хотілося вмазати в випещену харю. Але я стримався.

— Будьте ласкаві, скажіть, що я чекаю її в їдальні. — очкарик кивнув, але я був певен, що послання не передасть.

Вирішив прогулятися коридорами лікарні, згадавши, що колись тут лежав мій батько. Я був маленьким та з 8 років ходив до батька, який проходив курс лікування. Він мав рак легень. Я пам'ятаю, як після школи втік сюди, щоб посидіти з батьком. Маленький, довірливий хлопчисько, бігав щоразу сюди і читав батькові казки. Але роки йшли і я ріс. У 15 років мені вже не було сенсу сюди бігати, бо нема до кого - батько помер. Пам'ятаю, як мати сумувала. Вона, у сильному горі та розпачі, зовсім забула про мене та п'ятирічної Хейлі. Через що мені довелося взяти на себе і будинок, і батьківський бізнес, і виховання молодшої сестри. Більше нема кому, а інакше розвалилося все, чим він жив і дорожив. І, тільки через п'ять років, мати прийшла до тями. Але, як і раніше, вже було не повернути.

—Бабуль, їдь додому, прошу. Мені буде спокійніше, якщо ти повернешся до Лос-Анджелеса. — почувся до болю знайомий голос.

—Катерино, ну як же я тебе залишу одну? Ти ж без мене взагалі перестанеш піклуватися про себе.

—Бабуль, ну хто про кого дбає. Будь ласка, їдь додому. Я обіцяю спати та харчуватися. Але ж я не перестану стежити за Маюшею. — ласкаво промовив мій головний біль.

—Зрозумій, мені так буде легше.

—Зовсім ти бабусю не цінуєш. — почувся не дуже ображений старечий голос, скоріше добродушний.

—Ну, ба, - сказала Кеті і я побачив, як вона обійняла літню жінку.

—Добре Добре. Виїду, але ти маєш поговорити з батьком моєї правнучки! - Серце пропустило удар.

—Бабуль, ми з тобою вже говорили. Ми йому не потрібні.

—Якщо ти втекла від чоловіка і приїхала сюди, не сказавши ні слова, це не діло! — від старої тепер уже трохи іскри не сипалися, а мені стало нудно. Було почуття, ніби вони говорять про мене. Але ні... Я не встиг стати чоловіком Кейт.

—Бабусю, давай не знову. Я вже вирішила все.

— Гаразд, я піду збирати валізу. Вилікую сьогодні, — Кейт хотіла було щось сказати, але старенька перебила. — Не проводжати!

—Але, ба?!

— Ех, доню... — бабуся на очах постаріла. — простеж, щоб моя правнучка одужала.

Кейт впевнено кивнула, а жінка похилого віку попрямувала до виходу. Я тільки й встиг сховатись за дверима палати, на щастя, вона мене не помітила.

—І чого ми ховаємося? — виграло alter ego.

Але мені не до нього. Я побачив, як Кейт по щоках поповзли маленькі доріжки сліз. Відразу захотілося втішити її. І наплювавши на все, що вирішив по дорозі сюди, у швидкоплинному пориві ступив у палату. Мій головний біль перевів погляд на мене і її погляд скам'янів.

—Що тобі потрібно? — почув я голос, що леденить душу.

—Це моя дочка? — сказав зовсім не те, що збирався. Кейт затремтіла і в очах її забушував вогонь.

—Твоєї дитини я вбила ще тоді, коли вона була в утробі. А зараз викидайся звідси і щоб очі мої тебе більше не бачили. — її сльози не припинялися, а я стиснув щелепи міцніше - вдарила по самому хворому.

—Стерво! — і я перевів погляд на малу, що лежить у ліжку. Стало до болю прикро бачити в ній риси облича Кейт і не бачити своїх.

—Пішов до біса! — прошипіла вона і встала, загородивши собою дівчинку.

Мені вже було начхати, що подумає Кеті, мені потрібно було, щоб дівчинка, що лежить у лікарняному ліжку, була моєю. Я кинувся шукати в малечі щось, хоч трохи схоже, на мої риси обличчя, але їх не було.

—Вона не твоя дочка! - повторила, колись кохана мною, жінка. — хоч в історії хвороби подивися — Їй лише три роки!

Я, як тигр, що зголоднів, вчепився з карту, прикріплену до ліжка.

Ім'я: Майа

Прізвище: Чарльз

По-батькові: Рудольфівна

Повних літ: 3

Далі я не читав. Подивився винним поглядом на Кеті та відвів очі. У них було дуже багато болю, який завдав я. Хоч і хотів це зробити, щоб вона поїхала, сильно сердився сам на себе.