Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Звісно, що ні. Вже все готово до поїздки, - тихо промовила Ліна.

 Роман відкинув голову назад, шумно вдихнув-видихнув і через хвильку сказав:

-          Що ж, вибору мені ти не залишила.

 Він взяв в руки виделку і ніж і продовжив їсти раніше розпочатий, але вже, очевидно, охололий стейк. На Ліну демонстративно не звертав уваги.

 Дівчина теж, вже не відчуваючи смаку свого запеченого лосося, взялася їсти.

 Прийшли Максим з Мартою. Стало зрозуміло, що подвійне побачення не вдалось. Вони пробували розпочати розмову, але після кількох односкладних відповідей Романа здалися і покинули цю затію.

 Ліна готова була, що повертатись додому буде в супроводі найкращої подруги і її хлопця, але Роман вже на вулиці сказав:

-          Сідай в машину.

 Коли вони зупинилися біля дому після мовчазної поїздки, Ліна не поспішала виходити. Їй хотілося хоч якось загладити свою провину. Вона поцілувала його. Він не відповів. Ліна вирішила проявити наполегливість. Вона цілувала його, чергуючи з тихими «прости». Він здався. Вони цілувалися, поки дівчина не відчула, що треба зупинятись, а то Роман, чого доброго, потягне її на заднє сидіння. Вона ще раз чмокнула його в щоку і вибігла з авто.

 В сам день поїздки, а, точніше, ранній-ранок оскільки вилітали о шостій годині, Ліна схвильовано проходила всі процедури контролю. Це була її перша подорож літаком. Як-не-як страшнувато. Вже сидячи в залі очікування, Ліна спостерігала як за вікном злітають і приземляються повітряні судна. Видовище, м’яко кажучи, заворожуюче. Вадим сидів поряд втупившись в ноут або розмовляв по телефону. В якийсь момент він глянув на Ліну, яка сиділа з перелякано-захопливим поглядом. «Мов кошеня» - подумав чоловік і ніжно посміхнувся.

 Політ для дівчини був наскільки страшним настільки й захопливим. В один момент, коли літак почав розвертатись і лінія горизонту стрімко полізла вгору, а потім взагалі зникла з поля зору, Ліна сіпнулась і міцно вхопилась за підлокітник. Вадим помітив її реакцію. Він обіцяв собі триматись подалі від дівчини, але тут, на цей випадок, вирішив відступитися від постанови. Він поклав свою руку на її.

-          Літак просто розвертається. Ми уже близько до аеропорта і потрібно вирулити на злітну смугу, - спокійно проговорив ближче нахилившись до неї.

 Вона глянула на нього, в його такі спокійні очі. Тепло його руки передалось їй і розлилось по всьому тілу. Вона кивнула в знак розуміння. До самого завершення польоту від не відпускав її руки, а вона не забирала.

 Відразу по прильоту їх уже чекав водій, щоб відвезти на робочу зустріч – першу з кількох запланованих на сьогодні.

 Уже пізно вечером , після низки довгих, насичених зборів, нарад, конференцій Вадим з Ліною врешті добрались до свого готелю. Дівчина в уяві малювала собі, як вона зараз залізе під гарячий душ, а потім завалиться на м’яке ліжко і в ту ж хвилину провалиться в солодкий сон.

 Та сталося не так, як гадалося.

 Вони підійшли до стійки реєстрації, щоб отримати ключі, а адміністратор щось швидко почала розповідати з винуватим виразом обличчя. Вадим заплющив очі і застогнав. Через хвилину він ще щось сказав і після того, як адміністраторка зробила копію паспорта, вони отримали дві картки-ключі.

 До номера ішли мовчки. Ліна вирішила не розпитувати, що за проблеми були при реєстрації.

 Вадим відчинив двері і дівчина зайшла до середини. Чоловік зайшов слідом. Ліна розгублено повернулась:

-          Ой, це твій номер? Дай мені ключі від мого.

-          Це наш номер, - втомлено відповів Вадим і пройшов повз неї до середини.

-          Як це наш? Я резервувала два, - ситуація починала дратувати.

-          В них в системі стався збій. Всі бронювання скасовано, а на зараз вільний тільки цей.

Ліна стояла при вході і не знала, що і думати. Вона не може жити в одному номері з ним. Категорично не може. Та він поспішив її заспокоїти:

-          Я посплю ось на цьому, - він показав на невеличкий диван, який, напевно, і не розкладався,. День був важкий і в мене нема сил ще кудись їхати і шукати інший варіант. Та й нам розповідали, що в місті проходить фестиваль, так що місць для ночівлі не так і багато.

 Вадим сів на той самий диван і знову заговорив до шокованої Ліни:

-          Будь хорошою дівчинкою і йди спершу в душ – я тебе пропускаю поперед себе – а потім спати.

 Вибору не було. Ліна взяла свою валізу і попленталась до спальні по сусідству. Вона швиденько збігала в душ і після закрилася в своїй кімнаті. Шкода тільки, що ключа не було.

 Вона вляглася на найзручнішому ліжку, щоб одразу заснути, але сон не йшов. Вона чула як Вадим пішов в душ. Вона чула як він вернувся до кімнати і пробував вмоститися на тому незручному дивані. Згодом стало тихо. Заснув.

 Так дивно було усвідомлювати, що він тут, зовсім близько, майже поряд спить.

 Та дивнішим було інше: чому від усвідомлення цього їй зробилось спокійно і затишно?...

 На завтра в них було заплановано кілька неформальних зустрічей, які Вадим скасував не попередивши Ліну.

 Зранку дівчина прокинулася на диво легко, зважаючи на важкий вчорашній день. Міцний сон і зручне ліжко творять чудеса. Вадим вже теж не спав і працював за ноутбуком. Вона привіталася і побігла до ванної кімнати і за двадцять хвилин була вже готова до виходу.

 На сьогодні в них, на подив Ліни, був свій транспорт – Вадим взяв машину на прокат. Він вирулив з паркінгу в сторону, протилежну до тої, якою вони вчора приїхали, але дівчина на надала цьому якогось значення. Через півгодини, коли вони виїхали з міста і попрямували дорогою з розкинутими по обидва боки полями, Ліна спантеличено спитала:

-          А куди ми їдемо? Я думала, що зустріч має відбутися там де і вчора.

-          Плани змінилися. Я скасував сьогоднішні зустрічі.

-          Добре, - терпляче продовжила допитуватись дівчина, - То куди ми їдемо зараз?