Читати книгу - "Vivat Academia!"

— Ти що робиш, — скрикнула Ляна і кинулася до неї. — Тут же сьомий поверх!

Віра витягнула вперед довгу ногу, великий палець якої майже дістав до Ляниних грудей:

— Стій, де стоїш.

Під чорною сукнею на Вірі не було нічого, навіть білизни, на неприбраному ліжку збилися докупи заплямовані простирадла. Ляні пригадалося, що вона чула про Віру, і вона закусила губу.

— Злякалася? — хрипко засміялася Віра, зістрибуючи з підвіконня. — Не бійся, тебе у моїй смерті не звинуватять. Моралістки за тебе горою стануть, а такі, як я…

Ляна відступила. Поклала пакет з пирогом на стіл Віри. Злегка кивнула:

— Причинила б ти вікно.

Відповідь Віри Ляна слухати не стала — пішла.

Кілька годин після таких от відвідин Ляна навіть думати ні про що не могла. Сиділа у власній кімнаті над візерунками і кусала губи під враженням від побаченого.

Тоді вона вперше зрозуміла: усі люди — чужинці. Іншого не пізнаєш, як не намагайся…

Але, якщо ти намагаєшся — це вже про щось говорить.

Наступного дня Ляна прийшла до Віри знову. І наступного.

Незабаром Ляна затоваришувала з Даблдекером, а з Вірою тільки віталася. Подругами вони не стали, навіть після того, як Віра видужала, проте товариські стосунки між ними збереглися. Вірі завжди було плювати на власні успіхи у навчанні, на те, що про неї говорять, на свою репутацію. Наскільки знала Ляна, після Академії Віра збиралася у райони беззаконня. Незважаючи на те, що жінок у районах беззаконня було мало і з’являтися їм там категорично не рекомендувалося, стосовно Віри Ляна була впевнена: ця виживе. І буде почуватися набагато краще, ніж у стінах Академії, які охороняють, проте і обмежують.

Ляна й досі дивувалася, чому Віра не покинула навчання раніше. Мабуть, через свій талант цілительки.

— …Яке вже є, — голос Віри повернув Ляну у теперішнє. — Завжди ти ніс у чужі справи встромляєш. Впевнена, якби не це, практика твоєї групи закінчилася б набагато раніше.

— Хочеш сказати, я їх підставила? — напружилася Ляна. Останній погляд Волі міцно закарбувався в її пам’яті.

— Я зможу щось сказати, тільки коли ти мені все розповіси, — відповіла Віра. — Гей, ви! Довго там стояти збираєтесь? — Останні її слова були звернені до Антіна і Талії, котра вже повернула собі людську подобу. Хлопець і дівчина як раз з’ясовували, хто з них має заходити першим і чому, Ела насолоджувалася видовищем. Судячи з їхньої поведінки, всі вже почувалися в цілковитій безпеці. — Я мушу перев’язати Ляну, тож посуньтесь, якщо заходити не будете!

— Будемо, звичайно, — розгублено відповів Антін. Схоже, перетворення Віри з ніжної супутниці на вимогливу медпрацівницю вразило його набагато більше, ніж нещодавня метаморфоза Талії. — Прошу.

Талія, щось пробубонівши собі під ніс, увійшла перед Антіном, Віра і Ляна — після нього, при цьому хлопець не забув притримати їм двері. А потім — передбачливо зачинити на кілька замків. Ляна здивувалася тому, як багато їх було, цих замків.

Передпокій дитсадку, у якому вже кілька хвилин стояла Ела, виявився порожнім, коли не враховувати ще двох дверей. Кожні виглядали так само масивно, як вхідні, і мали над собою оберіг.

— Обереги над усіма дверними прорізами, над вікнами… це те саме місце, — зачудовано сказав Антін. Ляна тим часом помітила вимикач на стіні і клацнула ним. Світло загорілося одразу — проблем з електроенергією у Чорному Секторі не було.

Якась особливо капосна думка змусила Ляну насупитися — і зараз же вислизнула, не давши змоги піймати себе за хвіст. Віра з підозрою подивилася на Ляну. Та кивнула головою у відповідь.

— Яке місце? — жваво зацікавилася Ела. — Ти щось про останніх людей говорив…

— Це легенда, — нагадала Талія. — Ти хіба не пам’ятаєш? Про Ганну Гроно, засновницю Академії.

— Ганна Гроно не була засновницею, — заперечив Антін. — Вона очолювала останню групу, якій після дві тисячі дванадцятого вдалося прорватися з Чорного Сектору. Тоді панував цілковитий безлад…

— Чорний Сектор прийняв на себе удар біологічної зброї, у Місті було введено карантин, військові оточили заражену територію, але самі проти зарази не вистояли — перетворилися на істот, — нудним голосом підхопила Віра. — Як же тут без безладу обійтися?… Годі балачок про загальновідомі речі, любі мої.

— Але це місце — особливе! — не вгавав Антін. — Я мріяв відшукати його у Чорному Секторі ще тоді, коли не вступив до Академії! Можливо, зараз ми стоїмо біля витоків легенди, та що там — витоків нашого світу! Спробуйте уявити, як би Місто існувало без Академії.

— І непогано б існувало, — відрізала Віра. — У районах беззаконня он люди живуть.

— Люди не мають так жити, — несподівано для самої себе заперечила Ляна.

Всі з подивом подивилися на неї.

— Таліє, будь ласка, перевір, що за тими дверима. — Ляна вказала на двері, розташовані паралельно до вхідних. — Якщо я не помиляюся, там мусить бути приймальня і ще кілька дверей.

За звичкою поглянула на годинник — і не повірила власним очам.

Він знову працював. І показував нуль годин тридцять хвилин — досить реальний час.

— Передпокій номер два, — зауважив Антін. — Я піду з Талією.

Талія недовірливо посміхнулася, але заперечувати не стала. За секунду вона і Антін вже проходили у дверний отвір.

— На нас ці двері. — Ляна поглянула спочатку на Елу, потім на двері, розміщені перпендикулярно до вхідних. — Більшість дитсадків будувалися за одним зразком, тож тут має бути комора. Я бачила у мислестрічках…

— А в коморі — якісь медичні засоби, — підхопила Віра. — Вони нам знадобляться.

— Ти що, з собою нічого не брала? — прижмурилась Ела. — Ти ж цілителька.

— Я брала, — огризнулася Віра. — І навіть застосовувала. Не думай, що одна ти билася з істотами, нашій групі теж дісталося.

Ела промовчала.

За дверима справді виявилася комора. Окрім медпакетів, які негайно взяла Віра, тут було повно всякого. Ляна гадки не мала, як застосувати більшість з цих речей. Втім, одна видалася їй знайомою.

— Це ж ритуальний ніж, — сказала Ляна, відсторонившись від Віри. — Справжнісінький! Навіть у піхвах.

Власне, ножів у коморі було повно, на будь-який смак. З-поміж загального ряду вибивалося кілька особливо довгих. Ці ножі більше скидалися на короткі мечі. І що з такими робити, га? Хіба що в райони беззаконня вирушати.

— А це — Книга Вищого. — Ела вказала на велику книгу, яка кріпилася до стіни ланцюгами. — І ще обереги.

— Нащо воно вам? — Віра дивилася насмішкувато. — Ніж — то маячня, справжні майстри візерунків і без нього можуть креслити Слова. А якщо ви не майстри, у ножах тим паче