Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Дезорганізація згубно вплинула і на дисципліну, і на відповідальність всіх та кожного за результати спільних зусиль, — писала Ковалевська. — Неможливість чи навіть нездатність інженерного та технічного складу організувати роботу бригад призвела до недотримання відповідних стандартів. Знос обладнання, машин і механізмів, нестача механічних знарядь та інструментів тощо — усе це позначилося на роботі. Одне слово, недоліки — типові, на жаль, — організаційного апарату проявилися в найбільш гострій формі. При цьому період будівництва збігся з початком структурної перебудови економіки, що, як відомо, насамперед вимагає трансформації способу мислення».
Ковалевська очікувала реакції на свою статтю, однак ані Прип’ять, ані Київ ніяк не відреагували. Хоча, якщо говорити про партійних керівників у Прип’яті, то вони вже давно вбачали в Ковалевській своєрідного порушника порядку за стиль її журналістських розслідувань і матеріали, направлені на виявлення зловживань з боку державних посадових облич. Ходили чутки, що керівництво вже готувалося виключити Ковалевську з партії, після чого на її журналістській кар’єрі можна було б поставити крапку. Утім, поки опублікований текст нікого не турбував. Світові ж ЗМІ дізнаються про статтю та її автора тільки через місяць, після 26 квітня 1986 року.
Загальна схема ядерного реактора типу РБМК
Розділ 2
Пекло
Глава 4
Вечір п’ятниці
У п’ятницю, 25 квітня, жителі Прип’яті вже чекали вихідних. Попередній вікенд аж ніяк не можна було назвати спокійним — партійні лідери зробили суботу, 19 квітня, неоплачуваним робочим днем, частиною щорічного ритуалу до дня народження Володимира Ілліча Леніна. Якби батько радянської держави жив вічно як, якщо вірити ЗМІ жили його ідеї, 22 квітня йому б виповнилося 116 років. Звичайно, не кругла дата, однак це вже не так важливо.
І хоча робота у вихідні напередодні дня народження Леніна була нібито добровільною, насправді ж партійне керівництво зобов’язувало всіх. Михайло Горбачов подію пропустив через офіційний візит у Німецьку Демократичну Республіку, де він пропагував ідеї своєї політики «прискорення», однак співвітчизники державного лідера не підвели. Політбюро в Москві відзвітувало, що того дня на роботу вийшло 159 мільйонів людей, тобто більшість зареєстрованого населення.
Якщо вірити прип’ятській газеті «Трибуна енергетика», громадяни особисто прагнули взяти участь у «Червоній суботі», як цей день називала влада. А міський чиновник у статті «Свято праці» стверджував, що понад 22 000 жителів Прип’яті вийшли на роботу в «Червону суботу» безоплатно. Працівники атомної електростанції та інших підприємств міста виробили товарів і послуг на понад 100 000 карбованців, тоді як вклад людей, залучених у будівництво, перевищив 220 000 карбованців. Зрозуміло, що основні зусилля були спрямовані на 5-й енергоблок, де, відповідно до внутрішньопартійних звітів, затримки лише збільшувалися. Газета писала, що будівельники буквально подвоїли свої зусилля. Більше того, одній бригаді вдалося залити 30 кубометрів бетону, що, очевидно, було справжнім досягненням, вартим уваги: бригада отримала визнання у статті «Працюють, не покладаючи рук».
Наступні ж вихідні обіцяли бути позбавленими від турбот. Чимало молодих пар у Прип’яті готувалися до своїх весіль, призначених на суботу, 26 квітня, а в неділю зазвичай реєстрували новонароджених. Комсомол (Комуністичний союз молоді) із задоволенням допомагав з організацією, орендуючи приміщення і даючи своє ідеологічне схвалення весільного ритуалу — раніше заснованого на церковних традиціях, а тепер не просто секуляризованого, а ще й глибоко ідеологізованого. Так, від молодят очікували покладання квітів до пам’ятників Леніну та меморіалів пам’яті Героїв Великої Вітчизняної війни. І зважаючи на розгортання Горбачовим антиалкогольної кампанії, керівництво партії та комсомолу всіляко ратувало за «тверезий» відпочинок. У Прип’яті бажаючих випити було мало. Влада буде задоволеною, якщо весілля не завершуватимуться п’яними бійками між працівниками АЕС і «рексами», тобто будівельниками із сіл.
Окрім запланованих подій, кожен радів довгоочікуваному поліпшенню погоди: у Прип’яті було не за сезоном тепло, а термометр показував вище 20-ти градусів за Цельсієм. Для багатьох жителів подібна погода означала дво- чи триденні туристичні походи, риболовлю і пікніки в лісах, що протягувалися уздовж річки Прип’ять та її приток. Урешті-решт, недарма Чорнобиль увійшов в історію як князівські мисливські угіддя. До сезону полювання, як і раніше, ще потрібно було дожити, а ось рибальський сезон уже практично розпочали. Тієї п’ятниці «Трибуна енергетика» розмістила на останній сторінці фото молодого жителя Прип’яті з величезним сомом у руках. Фотографія супроводжувалася підписом: «Такий улов заслуговує місця в “червоному куточку”». Автор мав на увазі імпровізовані пропагандистські дошки, створення яких на робочих місцях ініціювали партійні представники. Судячи з кадру, сом важив щонайменше 20 кілограмів, і саме тому в тексті стверджувалося, що подібний приз заслуговує суспільного визнання.
Газета подавала всю важливу інформацію про рибальський сезон. Попри те, що загалом лов риби заборонявся до початку червня — завершення сезону нересту, — влада дала дозвіл на обмежену риболовлю в районах, де нересту не було. У статті, яка доповнювала фотографію, описувалися місця на річках Дніпро, Прип’ять і Уж, де берегова риболовля вважалася легальною. Членам риболовських і мисливських товариств дозволялося щоденно ловити до трьох кілограмів цінної риби (включаючи коропа і ляща) і до 10 кілограмів менш цінної або звичайної риби, на кшталт карася чи верховодки; зі свого боку, особам, які членами товариств не були, дозволялося ловити лише два кілограми цінної і п’ять кілограмів звичайної риби. Про риболовлю в охолоджувальному резервуарі ЧАЕС, який Микола Фомін не так давно назвав ідеальним місцем для розведення риби, автор статті не сказав ані слова. Вилов риби там суворо заборонявся, однак водночас був широко популярним. Немало працівників атомної електростанції ловили рибу з резервуара вночі, доки відповідний патруль спав, — ловили не з берега, а на човнах.
Якщо газета «Трибуна енергетика» у Прип’яті задовольняла інтереси містян, які готувалися до приємного вікенду, то чорнобильське видання «Прапор Перемоги», орієнтоване переважно на читачів із сільських районів, готувало останніх до напружених вихідних — а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий», після закриття браузера.