Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

Індуїст-чоловік в ідеалі повинен як почати, так і закінчити своє життя сексуально стриманим. Згідно з ашрама, традиційним індуїстським ученням щодо етапів життя чоловіка, етап господаря та годувальника супроводжується поступовим виведенням зі світу, де існують різні думки про те, чи слід утримуватися від сексу. Відтак слідує етап повного заперечення світу, коли треба залишити будинок і сім’ю, основою цього етапу є целібат79. Чоловічий целібат — це добровільна практика, що має забезпечити йому краще життя після смерті. Дотримання целібату наприкінці життя визнане за необхідне для повної спокути в багатьох індуїстських традиціях, але чоловік не буде засуджений, якщо не обере такий шлях або помре, перш ніж досягне цієї фази свого життя80. В цьому світлі чоловік значно більше отримує шляхом стриманості, ніж вдови, єдиною альтернативою стриманості яких є осуд і жахлива карма81. Незважаючи на те що вони не так помітні, як чоловіки, існують сподвижники-жінки, які полишили звичайне життя, щоб жити згідно з ідеалами етапів чоловічого життя82.

Буддизм у цілому негативно ставиться до гетеросексуальної поведінки, але й тут гетеросексуальна активність краща в шлюбі, а не поза ним. Будда схвалює шлюб тих мирян, які не прагнуть визволення в їхньому теперішньому житті83. На практиці покарання за дошлюбне статеве життя більш суворе по відношенню до жінок, ніж чоловіків. У деяких течіях буддизму центральну роль відіграє целібат неодружених чоловіків. Згідно з вимогами східноазійського буддизму, чоловіки мають зазвичай провести один рік як ченці, перш ніж одружаться. Більшість чоловіків живуть як ченці тільки декілька тижнів, проте центральний принцип цінності цієї сексуальної стриманості підкреслюється в будь-якому разі. Кількість молодих тайських чоловіків, які приходять до монастирів, скорочується, хоча досі залишається значною84.

Заклик до обмеженої сексуальної стриманості означає зовсім інше, ніж заклик до абсолютної стриманості, який зазвичай включає або загальний осуд сексу, або віру в те, що невинність наближає до божественного. Коли стриманість обмежується тільки шлюбом, це означає, що або секс може бути допущений у рамках шлюбного, як було дозволено буддизмом і християнством від самого початку, або що шлюбний секс сам по собі насправді має позитивне значення, як в індуїзмі, іудаїзмі й ісламі. У цьому випадку залежно від шлюбу той самий сексуальний акт може бути абсолютно огидним або, навпаки, прийнятним чи благословенним.

Заклик до обмеженої невинності також означає, що секс утримується в рамках чіткого та легко контрольованого гетеросексуального шлюбу, незалежно від того, чи є шлюб релігійним інститутом, чи ні. Якщо дошлюбний секс цілком прийнятний, значно важче контролювати як кількість, так і статус партнерів, ніж коли єдиним дозволеним уважається шлюбний секс. Покарання забезпечує кращий контроль, попри те що на практиці його зазнають тільки жінки. Те, що шлюб теж забезпечує більш пильне релігійне спостереження, приводить до аналізу того, як саме окремі релігії намагаються контролювати гетеросексуальність.

Шлюбні складнощі

«Разом з усіма християнськими церквами протягом усіх часів ми будемо стверджувати, що шлюб є даний богом порядок, встановлений між чоловіком і жінкою»85, — проголошує Християнський центр Осло, невелике, проте дуже активне вільне християнське угруповання. Згідно з Книгою загальних молитов 1662 року, шлюб був створений Богом за часів невинності людини86. Якби це було так легко, тоді не було б про що писати. Проте тепер ми знаємо, що це далеко не так. Багато представників різних релігій, як ми бачили, вважають шлюб злом або надзвичайною мірою для тих, хто не може повністю утримуватися від сексу.

Уявлення, що шлюб — це інститут, який залишається незмінним протягом тисяч років, є осердям вірувань багатьох людей, навіть якщо для цих вірувань немає ніякого історичного підґрунтя. Якщо індус, єврей чи християнин говорить, що для нього або неї шлюб є священним, тому що так завжди було, це становить богословську істину, такий самий доказ віри, як і той, що вірянин наводить, визнаючи віру в Бога. Відмінність полягає у тім, що досі ніхто не зміг спростувати існування будь-якого божества, тоді як те, що шлюб залишається незмінним, є лишень голослівною історичною заявою, яка вочевидь не відповідає дійсності. Коли, наприклад, Ватикан стверджує, що «суспільство зобов’язане своїм тривалим виживанням сім’ї, заснованій на шлюбі»87, це свідчення віри. Але це, звичайно, не об’єктивна істина, оскільки ми знаємо, що багато суспільств досі обходяться без католицького розуміння шлюбу.

Уявлення щодо незмінності природи шлюбу постійно використовувались як аргументи на користь того, що Бог уважає прийнятним або неприйнятним сексом. У такому контексті корисно мати на увазі, що лише близько 200-х років до н.е. люди почали використовувати міф про Адама і Єву, щоб захистити різні фундаментальні відносини та цінності88. Але, незалежно від того, що дійсно сталося в Едемі, зрозуміло, що гетеросексуальні стосунки в шлюбі не залишилися такими самими у рамках будь-якої з релігій, що посилалася на біблійну історію про створення світу.

Видається очевидним, що ми вільні у виборі нашого шлюбного партнера — це одне з прав людини89. Проте те, що молоді жінки та чоловіки тепер можуть самі обирати одне одного, загалом нове явище і може навіть характеризуватись як соціальна революція. Спершу шлюб був угодою, укладеною між сім’ями. Думки потенційного подружжя зазвичай нікого не цікавили. Іноді чоловіки мали право голосу щодо цього рішення. Це пояснювалося тим, що, оскільки традиційно різниця у віці наречених була завеликою, чоловіки мали бути достатньо зрілими, перш ніж дістати право брати шлюб; тому в деяких випадках вони мали чимало повноважень, щоб зробити власний вибір. Ситуації, коли жінкам дозволялось обирати майбутнього чоловіка, можна класифікувати як соціально-антропологічну рідкість.

Вельми поширене традиційне релігійне правило полягає в тому, що жінка повинна підкорятися чоловікові в шлюбі. У біблійному іудаїзмі жінки зазвичай розглядаються як власність чоловіка: чоловік «не повинен жадати ні дружини ближнього свого, ні раба його або рабині, вола його або осла його, ні всього, що належить ближньому твоєму»90. За думкою Павла, наведеною в Новому Завіті, «головою жінки є чоловік, так само як головою кожної людини є Ісус»91. Августин пояснював, що шлюб — це «союз любові», у якому «один керує, а інші слухаються»92. Коран стверджує, що чоловік є захисником або попечителем жінки, її qawwam93. Деякі релігії, у тому