Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- То що там із Полою? - поцікавився Пітер, готуючись до розправи над тестом. І звідки в ньому стільки ентузіазму, невдоволено міркував Джеймс.

- Не знаю. Мені просто хочеться аби оператор заблокував її телефон.

Пітер підняв брови, але не знайшов слів і промовчав, заглибившись у своє завдання.

Джеймс поспіхом відповів на тести і потай від вчителя складав список необхідних для поїздки речей. Захоплений майбутньою подорожжю, він не одразу помітив як до класу хтось увійшов.

Немов з чиєїсь дурної волі, хлопець випустив з руки олівця. Піднявши втікача з підлоги, він випростався і побачив її.

Вона крокувала одразу за міс Томпсон, шкільним адміністратором. Джеймс наче проти власної волі дивився на дівчину і не міг відірвати очей. Довге блискуче волосся кольору шоколаду, величезні блакитні очі, мініатюрна фігура. Легка хода, витончені рухи, мармурово-біла шкіра. Це що, донька якоїсь супермоделі? Їй тут зовсім не місце, подумав Джеймс, тільки не в цьому класі повному придурків і виру з суміші тестостерону і заздрості.

Він миттю подивився на однокласників: хлопці вперли свої прихильні погляди в незнайомку, а дівчата заздрісно і ревниво мружили очі. Якби новенька могла читати їхні думки, вона б згоріла від сорому.

Джеймсу раптом стало незручно, ніби це він розглядав дівчину палаючи від ревнощів, а не всі інші. Наче це він заздрив їй, її красі та легкості рухів.

- Хвилину уваги! - вимагав містер Джонс і кивнув адміністраторові.

- Дозвольте відрекомендувати вам нових учнів. Міс Елінор Еван-Грін, - міс Томпсон представила новеньку, поплескавши її по плечу, і простягла руку у бік дверей. За мить в дверях з'явився ще один учень. Ще один новенький.

- І містер Френсіс Арош. Вони навчатимуться з вами, прошу всіх вас тепло їх прийняти. Дякую. Міс Еван-Грін, містере Арош, не забудьте зайти...

Голос адміністраторки став тихішим і потонув у гулі учнів.

Джеймс не міг припинити розглядати цю парочку.

Він був високий. Коротке чорне волосся, що стирчало на всі боки, але все одно мало витончений вигляд, високі вилиці, прямий ніс, щільно стиснуті майже білі губи, втім, також ідеальної форми. Нарочито недбалий вигляд. Що це за ім’я, Френсіс. Наче його гангстери виховували. 

Джеймс випадково зловив його погляд. Холодні сірі очі сяяли першістю. На гарному, випещеному обличчі Джеймс розгледів ту саму зневагу до себе та оточуючих, яку й очікував побачити. Просто "манекен", якому нема чого пред'явити світові крім своєї зовнішності та пихатості.

- Ти бачиш те саме, що й я? - поцікавився Пітер, нахилившись до Джеймса.

- Якщо ти про двох пихатих фарбованих альбіносів, що тільки-но увійшли до нашого класу, то так.

- Та годі тобі, дівчисько гарненьке. Дуже гарненьке.

Джеймс закотив очі.

- І ти туди ж.

- Про що ти? - Пітер на мить відволікся від розглядання і адресував Джеймсу повний здивування погляд.

- Подивися на Кіта, на Джеффрі, на Коді, на Портера. Подивися на всіх.

Пітер здивовано обвів клас поглядом.

- І що?

- Це просто гидко. Ви так витріщаєтеся на новеньких, що мене нудить від вас.

- То й що, там є на що подивитися, Джею, - посміхнувся він, повертаючись до розгляду новачків.

- Йдіть до біса, - ледь чутно буркнув Джеймс і зосередився на підручнику. Пітер із задоволеною усмішкою вдарив того по руці.

- Гей, припини. - Пітер понизив голос до ледь помітного шепоту. - Ти чого? Це через те що Пола тебе сьогодні ігнорує? Ми в опалі?

Джеймс раптово зрадів тому, що Пола не з'явилася на уроці. Прогуляти тест з хімії і зізнатися в цьому батькам навіть поруч не стояло в порівнянні з тим, як злилася б Пола, побачивши когось об'єктивно красивішого ніж вона в радіусі сотні футів.

- В опалі, - кивнув Джеймс. - Звідки ти тільки слова такі знаєш, містер уїдлива скалка в моїй багатостраждальній дупі?

Пітер цілком миролюбно посміхнувся і підморгнув другові.

- Давай я швидко перевірю твій тест, поки Джонс не дивиться.