Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Несподівано хлопець схопив мене за щиколотку і потягнув під воду. Через деякий час його хватка ослабла, і я змогла спливти на поверхню.

—Ти-и в своєму розумі?! - тремтячи від несподіваного холоду води, запитала я.

Якщо я його образила, то вбивство – це не вихід! Добре, що я вміла плавати.

—Безумовно, - прошипів Рой. —Тобі теж слід було б стежити за словами.

—Слухай, цей конфлікт, - я обвела руками басейн, —почав саме ти! А тепер звинувачуєш у цьому мене?

—Конфлікт? - Крофтон ядовито засміялася, підпливаючи ближче до мене. —Де ти бачиш тут конфлікт?

—Я його чую.

Поглянувши на мокру бежеву футболку, через яку просвічувався мій бюстгальтер, я трішечки розлютилася. Ніхто не смів мене так публічно висміювати. Ніхто.

Підплив ще ближче в мій бік, хлопець прошепотів на вухо:

—Я тебе вб'ю.

—Якщо я не зроблю це першою, - таким же тоном відповіла я, відчуваючи, як серце прискорилося в темпі.

—Цікаво, як ти це зробиш, - відпливаючи з задоволеною усмішкою і сумнівом в очах звернувся до мене Рой.

На думку приходило багато огидних дій розправи над Крофтоном, але вони були надто жорстокі, щоб я змогла їх здійснити самотужки, та й без огиди в очах, що супроводжувалася блювотою.

Почувши як із шумом зачинилися вхідні двері, я глянула на сміливця, який вирішив відвідати басейн, не знаючи, що тут відбувається конфлікт.

Темне волосся і знайомий погляд кобальтових очей одразу дав мені зрозуміти хто до нас завітав. То був шанс здійснити задуманий план.

—Знаєш, - я з викликом глянула на Роя, —якби мій колишній був зараз тут, то я зустрілася б з ним на горищі ввечері, щоб побити тебе, бо на задньому дворі коледжу це було б банально.

Хрипкий сміх з ноткою знущання відлунням відбився по приміщенню.

—Тільки б і побила?

Я відкрила рота, щоб відповісти, як хлопець продовжив далі:

—А самотужки не хотіла б ти впоратися? Завжди когось проситимеш про допомогу?

Його слова я вирішила пропустити повз вуха. Широко розплющила очі, усміхнулася і почала повільно заплітати мокре волосся в косу.

У притулку я вивчила одне правило: чим більше тягнеш інтригу – тим більше тебе можуть боятися і лякатися, не знаючи, що в тебе на розумі. Можливо, варто було б розповісти легенду про блондина з карими очима, який теж був новеньким, але тоді мене могли б вважати марновірною, а це, іноді, дуже погано позначається на репутації.

—Роє, збирайся, у нас справи, - промовив Лестерн.

—А новеньку візьмемо? - зі знущанням запитав хлопець, утримуючись на воді. —Думаю, ми можемо отримати з неї користь, поки можемо. Хоча, гадаю, у неї багато проблем. Шкода, правда. Вона просто потягне нас усіх за собою.

—Залиш її.

—Ну сам подумай, Лестерне. У чому сенс? У нас немає часу на благодійність. А вона просто ще один рот, який потрібно годувати. У нас і своїх проблем вистачає.

—Є речі, які вирішують усі, а є речі, які вирішує Росс. Йому потрібна наша допомога зараз, збирайся.

Хлопець кинув у Крофтона сухий рушник, який той ледве встиг зловити і трохи намочив.

—Ти знаєш, я завжди готовий допомогти другу. Але якщо ця новенька створюватиме проблеми, то ми все одно знайдемо спосіб вирішити їх. Іноді, найпростіші рішення бувають найефективнішими. Розумієш, про що я? - Рой не відривав від мене погляду. —Якщо вона стане тягарем, ми просто позбудемося її.

Якби я не знала Лестерна, то з виразу його обличчя подумала б, що йому байдуже до злочинів і їхніх наслідків. Але Акосту я знала добре, і сподівалася, що він таким самим і залишився через два роки. І тоді вираз обличчя його колись колишнього «Я» пробурмотів, намагаючись не дивитися Рою в очі, означав: «Я сподіваюся, тобі не доведеться цього робити».

—Росс чекає від нас результату, і чекати більше не може. Зберися, Роє. Кожна година на рахунку.

—Її долю вже вирішено.

—Росс вважає тебе своїм другом. Хіба ти хочеш підвести його? Якщо ні, то припиняй цей цирк, одягайся і на вихід. Ситуація критична. А якщо ми не встигнемо, то тоді тобі точно буде непереливки.

— Вдамося до крайніх мір.

—Роє, - мало не гарчав попереджувально Акоста.

—Лестерне...

Вирішивши налякати хлопця, знаючи, що це не спрацює, я почала говорити повільно, намагаючись впровадити в слова усю жахливість:

—Я спочатку закрию тобі рот кляпом, прив'яжу до операційного столу і почну перераховувати інструменти, які буду використовувати.

Краєм ока глянувши на Лестерна, все ще переконуючи себе, що він тут і чув мої слова, я продовжила:

—Чи усвідомлюєш ти найстрашніше? Ти навіть не зможеш закричати. Будеш лежати, відчувати кожну секунду. І знаєш, що? Я розповідатиму тобі казки, поки ти помираєш. Казки про те, як ти благав про пощаду. Як твої очі вилазили з орбіт. Як ти просив вибачення. Але буде пізно. - Я прилизала волосся. —Твої кишки підуть собакам, які зголодніли. Вони їстимуть те, що колись було частиною тебе, поки ти помиратимеш, занурений у жах. А щойно ти знепритомнієш від шоку, я витягну кляп і відріжу тобі язик. - Я бризнула в нього водою. —Подивимося, як тобі сподобається, коли я витягуватиму твої нутрощі по одній. Кишка за кишкою, орган за органом. Будеш дивитися, як я їх ріжу. І пам'ятай, кожен шматочок - це твоє життя, яке йде. А потім? Потім ми пограємося з твоїми зубами. І щойно із зубами буде покінчено, я займуся нігтями. Кожен рух буде роздирати твою плоть, і все це - просто перед твоїми очима. Буде боляче, дуже боляче…

З шумом видихнувши, я закінчила говорити. І коли мої слова досягли мети, я подивилася на Роя, притуленого до бортика басейну. Його спокійний погляд, можливо, був оманливим, але це не змінювало суті.

—Егоїст. Багач, а помре як жебрак.

Не бажаючи слухати його зауваження і продовжувати розмову, я знайшла драбину, вийшла з води, забрала свої речі і покинула вологе приміщення.