Читати книгу - "Мій коханий хірург , Інна Романова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Настя Ульянова
Креветки були смачні, біле вино ароматне і злегка кислувате, Роман же був сьогодні дивний...
Дивився дуже пильно і рішуче, іноді виникала ідея, що мене подумки роздягають... Не знаю звідки така асоціація, але саме це спадало на думку.
- Насте, ще вина? - чоловік наблизився до мене на дивані майже впритул, підливаючи в келих підступну рідину.
- Дякую, - трохи зніяковіло прошепотіла у відповідь. Щоб заповнити паузу і приховати своє хвилювання почала говорити. – Все було дуже смачно, особливо креветки та й фрукти також…
А він дивився на мене і мовчав. Такий гарний і привабливий.
- Я радий, що тобі сподобалося, - чуттєво сказав він і нахилився до мене близько-близько. - Мені теж все сьогодні дуже сподобалося, - прошепотів мені майже у губи.
І поцілував.
Спочатку м'яко і ніжно, а потім чуттєво та пристрасно. Я раніше цілувалася, але це був особливий поцілунок – голова паморочилася, тіло кидало у жар, емоції зашкалювали!
- Тепер ти моя.
Це було не питання, а твердження. Однак я була зовсім не проти, навпаки, усією душею за!
Ми затишно сиділи з келихами в руках, обговорюючи дрібниці життя, мені було трохи незвично бачити його посмішку та відчувати його обійми, але я була щиро щаслива!
Боже, дякую тобі за все!
Я кохатиму його міцно-міцно і дуже піклуватимуся про нього.
- Насте, залишайся в мене. Обіцяю поводитися чемно. Кімната в тебе вже своя є, ми випили, глибока ніч і не ображайся, але ти в такій глушині живеш, що відпустити на таксі посеред ночі на таку відстань буде дурістю. Згодна? - він з посмішкою простягнув мені руку, запрошуючи до себе під бік, і я не змогла встояти.
- Добре, - як не посміхатися на всі 32 зуби, коли радість просто б'є джерелом із тебе, вимагаючи виходу, але я намагалася.
Мій Роман такий незворушний, я біля нього, мабуть, виглядаю наївним і простенькою, ну і нехай!
- Чаю наливати?
- Звідки така любов до чаю? - скільки разів він мені пропонував і робив чай просто не порахувати.
- Моя мама дуже любила цей напій і тепер його люблю я, - просто відповів Роман, підвівся і пішов на кухню.
Я попрямувала слідом за ним.
- А де зараз твоя мама? - може й не тактовно, але я хотіла знати і розуміти, що в нього було в минулому, що є в теперішньому і, сподіваюся, розділити майбутнє на двох.
Мій лікар дуже закритий і мовчазний чоловік, але це не означає, що він не відчуває, не переживає... Я хочу бути йому такою людиною, що навіть без слів зможе зрозуміти його емоції та почуття.
- Мама і тато померли, коли мені було 10 років, – рівним голосом промовив коханий. – Нещасний випадок. Пожежа в сусідній квартирі, через не перекритий газ, дівчина хотіла накласти на себе руки і в неї вийшло, але вона захопила з собою ще 4 душі, дві з яких - мої батьки. Мені пощастило, я був у тітки, це батьки Олега, твого начальника, так би й мене не було… – Роман закінчив і задумливо налив окроп у чашку.
- Мені дуже шкода… - що я могла сказати? Нічого, тільки цю банальну до огиди фразу.
- Це сталося 22 роки тому, я давно змирився, що один на цьому світі. – він мовчав, і я теж.
Простягнув мені чашку, сам сів на стільчик і неквапливо відпив ковток.
- Тітка і дядько оформили опікунство наді мною і намагалися замінити батьків, як могли. Тож Олег мені і друг, і брат. Я їм дуже вдячний, - тихо закінчив розповідь.
- А мене покинули в пологовому будинку мої біологічні батьки. А мама Катя була медсестрою в тому пологовому, побачила мене і не змогла відпустити. Уявляєш, їй було лише 23 роки, незаміжня, але вона пройшла всі інстанції і таки удочерила мене. Моя найкраща мама на світі! – мені теж є чим поділитися. – Знаєш, я щодня дякую Богові та Долі, що мені вдалося отримати таку чудову маму! – додала, зі сльозами на очах.
- Ох ми і теми з тобою обговорюємо після пляшки вина і посеред ночі, - посміхнувся Роман. - Бери чашку, пішли у вітальню фільм подивимося. Тобі які подобаються? - з цікавістю на мене подивився чоловік.
- Про кохання…– трохи несміливо відповіла. Ну а що? Адже треба правду говорити, скажу, що про документальну медицину і потім до старості це дивитися, чи що?
- Тоді оберай сама, - він простягнув мені плей-лист і я поринула у світ романтичних комедій. - Насте, ну давай, зважуйся, пройшло 15 хвилин! - почула щось на шквалт благання в голосі мого візаві.
- Не можу вибрати, - зітхаю, повністю поглинена анотаціями.
- Так, - він тицьнув на фільм з найбільшим рейтингом. - Дивимося цей! - рішуче натиснув ОК і фільм увімкнувся.
Ну нічого так, французька романтична комедія, цікавенько.
Роман спочатку намагався дивитися, потім ліг на диван і поклав голову мені на ноги, хвилин через 10 він уже був у відключці, мирно сопів і обіймав мене за талію.
Я довго дивилася на нього, не вірячи в те, що все насправді, що моє юнацьке кохання стало реальністю. Це ж як у любовному романі!
Не пам'ятаю, коли і як заснула сама.
Прокинулася на тому ж дивані в обіймах Романа.
Не хотілося навіть ворушитися, щоб не зіпсувати цю чудову мить.
Як там казав Гете у Фаусті «зупинися мить – ти прекрасна», офіційно заявляю, що розумію Фауста! Ну, звичайно, не його договір з дияволом і спокушання безневинної діви, а в тому, що бувають такі моменти в житті, що хочеться запам'ятати їх у кожній деталі на багато років.
- Привіт, - сонно прошепотів Роман і міцно обійняв. - Пішли в ліжко.
- Не хочу, - вперто заявила, і обвила його талію ще міцніше.
- Дівчино, якщо будеш до мене так притискатися, то я знімаю всі обмеження про які говорили на початку вечора! - він жартівливо стукнув мене по кінчику носа, звільнився з пут моїх рук і сів.
Ех, такий момент втрачено!
- Пішли, Насте, спати в ліжко, тут дуже мало місця, - втомлено промовив Роман.
Ми встали і я зрозуміла, що мені краще все-таки піти в свою кімнату, не готова я до першої в житті інтимної близькості о 4-й ранку і спросоння.
Побажала надобраніч і швидко втікла.
Вранці мене розбудив чудовий аромат кави та тостів.
- Вставай, сонько, - зайшов у кімнату мій ... напевно, хлопець?
- Привіт, - усміхнулася і бадьоро встала.
- Іди вмивайся і приходь снідати, Настю, - поцілувавши мене в ніс, чоловік тактовно вийшов.
Вдруге ми снідаємо разом і це мені здається не менш чудовим, ніж спільний сон – затишок, комфорт і тиша, легка усмішка та радість від присутності коханої людини – це те, що лікар прописав для початку гарного та плідного дня.
- Тобі коли на роботу? – порушив тишу Роман.
- Сьогодні ввечері, – відповіла я.
- Мені завтра зранку. Що робити будемо? – оцінювально подивилися на мене.
- А давай вдома посидимо, разом вареників наліпимо. Ти колись ліпив вареники? Проводив борошняні бої? – мої очі спалахнули сміхом, а його – передчуттям.
- Я приймаю виклик, дорога! - відразу відгукнувся лікар.
Ми сміялися, веселилися, готували, обіймалися, цілувалися та прибирали – чудовий день, наповнений щастям!
- Насте, твої вареники – божественні! – з набитим ротом сказав Роман, поглинаючи вже четвертий вареник із вишнею.
- Я взагалі добре готую, якщо ти помітив, - промовила з усмішкою.
- Помітив, ти - сама досконалість, - проникливо відповів мій лікар і схопив в обійми. - Спробуй ще цей, дуже рекомендую!
Увечері ми разом вийшли з дому, він підвіз мене додому і поїхав на зміну, я ж побрела до своєї самотньої хатини.
Завтра вранці на роботу.
Ці два дні були найдивовижнішими в моєму житті!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий хірург , Інна Романова», після закриття браузера.