Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

– Це твоє перше завдання? – у моєму голосі – маленька крапля співчуття і прихильності, але цього недостатньо. Пандора мовчала, але рум’янець на її обличчі спалахнув ще сильніше, і це вже було тією відповіддю, на яку я чекала. 

Оце ж дивина! Я не була насправді здивована тим, що до мене приставили шукачку, ні. Але те, що це була зелена випускниця без досвіду, яка, певно, тільки-но закінчила академію… Це було просто смішно. 

Якби не цей нашийник, я б перемогла її за кілька митей. А нашийника на мені скоро не буде – щойно я знайду місце, де за мною не будуть слідкувати усі підряд. 

– Жодних. Запитань, – процідила Пандора грізно, і я тільки здійняла брови. Під моїм уважним поглядом дівчина накинула капюшон на голову та відступила на крок. Вона використала якісь чари непомітності, бо її фігура враз розчинилася серед кизильника, наче її там і не було. 

Що ж, вона не така проста, як здавалося спершу. 

Я дивилася у кущі ще кілька митей, а після цього стиснула плечима. Що ж, нехай. Мені ж краще, якщо шукачка не траплятиметься мені на очі – до пори до часу. Сонце на горизонті почало вже повільно опускатися за дуби, і червона смужка на небі підказала мені, що вже незабаром сьома. 

Йти до дому Вереса не хотілося, але альтернатива – самій сидіти у будиночку, де через вікна на мене підглядатиме ця Пандора – приваблювала ще менше. Тож я глибоко видихнула, намагаючись випустити з себе увесь гнів і безсилість, що вирували десь на дні із самого ранку, чи навіть з вчорашнього вечора. А після цього швиденько огледілася та направила стопи до академмістечка.