Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                    «На світі є гірке коріння
                      і тисячі вікон пильних…»
                                                   (Федеріко Гарсіа Лорка)

У порожнечі липкій міжзоряній 
Марево синіх ялинових мрій 
Схоже на заморожені айстри. 
Зелений олень і прозора троянда
І серце схоже на жмуток трави. 
Плутана стежка в інферно задимлене,
Бита дорога в холодне чистилище:
Кіпріда стала пастушкою босоногою – 
Йдемо так довго дорогою битою,
Вівці танцюють танго – під хмарами,
А Сонце – мій брат чи то побратим, 
Говорить про вічність:
Цитатами. З мітів недобрих. 
Квітку незнану назву Левкотоя, 
Припильную світанок кентавра
Над джерелом, що назву Бористен.
Хоч насправді то Лета. Біля витоків.
Країна Загірна видається Гранадою,
Хоч зовсім не схоже: 
Навіть мигдаль не цвіте. Ніколи.
Не дозріває інжир, божевільний гідальго
Навіть не мріє про подорож.  
З мороку плащ мені шиє печаль, 
Радить сховатись від крапель
Дощу, що накликав олень, 
Дощу, що зволожив троянду, 
Яку досі ніхто не бачив.
Ніхто. Навіть вісник мовчання
У своєму прихистку-пустищі,
Де повітря важкою ковдрою 
Огортає самотність. 
Помираючий вечір!