Читати книгу - "Стіни в твоїй голові , Ріна Март"

Думаю, не помилюся, якщо скажу, що практично кожен у своєму житті хоча б раз зіткнувся з таким неприємним явищем як знецінення. Почуттів, потреб, емоцій.
Одного разу, коли ти плакатимеш в дитсадку через те, що Іра не хоче з тобою дружити, дорослий, горою височиючи над тобою, принизливо кине: "Теж мені горе знайшов. Ти ж мужик, а мужики не плачуть". І ти зрозумієш - хлопчикам плакати не можна, а твої почуття - не важливі.
Це і є знецінення.

Ми не здатні зрозуміти думки та глибину страждань іншої людини, якщо не пройшли через те саме, що й вона. Ми не завжди можемо зрозуміти, що він знайшов у цій непоказній Ірі, коли навколо повно гарних Оксан, Маш, Оленок. Але йому важлива саме ця Іра. І вона в його житті має величезне значення. Але до Іри ми проектуємо своє ставлення, зовсім не звертаючи уваги на почуття іншого, тим самим принижуючи ці почуття, не розуміючи, який ураган емоцій провокуємо в нього, знецінюючи те, що для нього важливо.

Це одне із найгірших переживань, яке каменем впечатується в нашу психіку. Переживання приниження. Коли твої рани та біль раптом стають предметом глузливого нерозуміння. Наче ти дурник якийсь, і всі твої почуття - це лише черговий привід посміятися. І не більше.

Так, ми не завжди можемо зрозуміти ступінь переживань іншого. Тому що ми не здатні виміряти глибину чужого серця, щоб визначити його больовий поріг. Іноді ми кидаємо людині: "Не приймай так близько до серця, ти надто емоційний", навіть не намагаючись зрозуміти свою нетактовність і жорстокість у цей момент.

Зараз, коли кожен перший психолог і знає як правильно жити, розвішуючи ярлики на інших, списані з Вікіпедії, зараз, де ніхто нікому нічого не винен і ніхто нікому не потрібен, і кожен сам по собі вкрай самодостатня особистість, знецінення особливо помітне.

Так, те, що в очах іншого здається діамантом, для нас може бути звичайним скельцем. Але чи означає це, що ми повинні висміювати цю людину та її почуття? Те, що в його очах має велику цінність, для нас може не означати нічого. І це нормально. Ми не повинні любити і цінувати те саме, що й інша людина. Але ми зобов'язані визнати право іншого на значущість будь-яких його емоцій, почуттів та переживань, адже такими ж нудними та незначними можуть бути для іншого і наші власні почуття та тривоги. І як же нам буде почути глузливо кинуте: "Теж мені знайшов про що переживати".

Так, ми не завжди розуміємо глибину страждань іншого. Але ми завжди можемо сказати: "Я не дуже розумію твої печалі, але бачу, як тобі це важливо. Тому підтримаю тебе".

Але чомусь у нас прийнято лежачого добивати розповідями про те, як неправильно він вчинив чи неправильно відчуває і як треба робити це правильно. А не просто подати йому руку допомоги чи хоча би вчасно промовчати.

З повагою, ваша Ріна Март. Не забудьте тицьнути кнопку «Підписатися»