Читати книгу - "Стіни в твоїй голові , Ріна Март"

Часто нам здається, що розповівши коханій людині про те, що нас турбує, що нам болить у стосунках, ми відразу отримаємо від неї максимальну віддачу. Вона нас почує і докладе всіх зусиль, щоб усунути наш внутрішній дискомфорт.

Але цього не відбувається. І ми намагаємося знову. Кидаємося на амбразуру стосунків з новими силами і впевненістю, що ми щось не так сказали, що він просто неправильно все зрозумів. Ми починаємо буквально кричати про це... І знову нічого не відбувається. Партнер продовжує чинити як раніше, нічого не змінюючи у своїй поведінці... І ми знову збираємо сили для нового ривка і більш гучного крику про допомогу...

Чому так відбувається? Чому на іншому березі тебе не чують, навіть якщо ти кричиш про це в рупор? Думаючи про це, ми найчастіше починаємо самокопання. Внаслідок подібних маніпуляцій відбувається втрата впевненості в собі. У той час як проблема в іншому.

В емоційній глухоті на тому березі.

Людина «глуха» просто попалася. Вона не чує. І не почує. Слухає начебто уважно, але не чує. Нездатна вона до емоційного слуху. Немає в неї цього. Не розвинений механізм емпатії.

І картати себе за «глухоту» іншого не варто. Якщо ви говорите чесно і прямо про свій дискомфорт через поведінку коханої людини, а вас не чують, значить, справа не в вас. І продовжувати жити з «глухарем» - це вже усвідомлений вибір. Навряд чи він почує. Не треба надій. Докричатися до «глухого» неможливо. Тільки голос посадите. А йому хоч би хни. Адже він не чує.

- Ви посміхаєтеся. І ви такі спокійні? Чому ви не кричите?

- Я кричу. Тільки ви не чуєте.

Е.Μ. Ремарк «Час жити і час помирати»

З повагою, ваша Ріна Март. Не забудьте тицьнути кнопку «Підписатися»