Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

Тиждень ігнору Алекса. Я попросила Люсю скористатися пральною машиною, бо поїхати додому не мала можливості. Віктор приїздив кілька разів протягом тижня, але посвячувати його в свої проблеми я не хотіла. Аванс прийшов на картку, та в маєтку банкомату не було, а виходити за межі і десь шукати здавалося для мене трохи небезпечним. Сумніваюся, що пошуки закінчилися б успішно, бо найближчі сусіди доволі далеко, не те, щоб банк чи банкомат. Тому викликати таксі теж не варіант. 

   Я закінчила роботу в суботу в обід, тому другу половину дня присвятила собі. Люся дозволила хазяйнувати в пральні. Скучила за хатніми справами, тому вирішила їй трохи допомогти. Звісно, речі хазяїна прати мені не дозволили, а ось свої я привела до ладу. Я починаю звикати до масштабів маєтку. Він вже не здається мені величезним. Я кілька разів наважувалася підніматися на другий поверх, але вдень, бо ввечері боялася ожилої картинки зі сну ну і зустрічі з Алексом. Де його кімната, орієнтовно вирахувала. Туди, крім Люсі, ніхто не ходить. 

   Весь день стояла жара. Ввечері трохи посвіжішало. Після трудового тижня я лягла спати швидше. Ще сонце добре не сіло, як мене зморив сон. Знову я в тому коридорі і шукаю вихід. Страх, що має щось статися, що мені потрібно звідси втекти. Жарко. Я не маю чим дихати. Портрети на мене дивляться, але я їх не бачу. Вони починають голосно сміятися з мене. Мені ввижаються криві обличчя. Я не впізнаю в них знайомих рис, розмазані карикатури. Не бачу. Мені страшно. Я починаю бігти, але хтось чи щось ловить мене за руку, і я прокидаюся.

    Ніч. З вулиці відбиває світло ліхтарів. Мені жарко. Піт виступив на тілі. Дихання після жаху приходить в норму. Я потягнулася до мобільного, який стояв на тумбі, щоб подивитися на годинник. Перша сорок п’ять. Неділя. Я заснула швидше і прокинулась серед ночі. В горлі пересохло. Накинувши халат від своєї короткої нічної сорочки на бретельках, я вийшла на кухню. Добре, що мене ніхто не бачить. Набрала з кулера стакан води і вгамувала спрагу. Сон як рукою зняло. Жарко, нема чим дихати. 

    Вийти на вулицю серед ночі не дуже гарна ідея, але з надією нікого там не зустріти і подихати свіжим повітрям я таки наважилася. Щоб не стояти на самому центральному вході у маєток під яскравим ліхтарем у короткій нічній сорочці, я пройшла трохи в сторону забудов. Саме в момент переходу з центральної алеї на бокову я побачила машину Алекса. Його привіз водій. Я швиденько подалася в темноту, щоб ніхто мене не побачив. Водій висадив Алекса і заїхав у гараж. Звідти є хід у приміщення, де ночує прислуга, тому головне не попастися на очі Алексу, який направлявся до центрального входу. Ну, Крісто, молодець, прогулялася!

   Я побачила зимовий сад і вирішила зайти, щоб перечекати небезпеку зустрічі з Алексом. Тихою ходою, як мені здалося, попрямувала туди. Відчинила двері, а вони підступно рипнули. Що ж ти, Алексе, маєш стільки найманих працівників, а нема кому двері змастити ні до майстерні, ні до зимового саду. Я причаїлася. Ніби тихо. Мансардні вікна були привідчинені на провітрювання. З вулиці пробивалося легке світло ліхтарів, тому можна було розгледіти велику кількість різних рослин. Напевно, тут дуже гарно. Я трохи постояла, щоб очі звикли до темноти, і пройшла в середину. Збоку від входу знаходився інвентар для догляду за рослинами. Все акуратно складено на столі або на полицях над ним. Я вдихнула аромат. Не можу розібрати, яка квіти цвітуть. Зараз літо, тому, напевно, це суміш ароматів. Трохи оглянувшись, я прислухалася, чи ніхто не йде. Тиша. Пора повертатися до кімнаті. Я направилася до виходу і остовпіла. В дверях стояла постать Алекса. 

    Алекс пройшов у середину. Він був у чорній футболці та чорних джинсах. Принаймні мені так в темноті здалося. По тілу пробіг морозець. Від вигляду Алекса вже не жарко, а хочеться заховати свої голі ноги під десятьма одіялами.

    Він наблизився до мене прямо впритул. Від нього пахне його парфумом і алкоголем. Він випивший, але не п’яний.

   Він робить крок на мене, а я відступаю. Раз, два, три і я впираюся задом в стіл з інвентарем. Я бачила там різні ножиці, так що маю чим оборонятися. Мій реальний фільм жахів.

     Світло з вулиці крізь панорамне вікно освітило обличчя Алекса. Розкуйовджене волосся, легка щетина, проникливі очі і привідкритий рот. Я мов паралізована жертва чекаю нападу. Далі нема куди втекти. Алекс кладе свої руки мені на плечі, і я опиняюся в його обіймах. Його вуста впялися поцілунком в мої. Куди ділася земля? Я розтанула. Він втис мене в стіл своїм тілом, заточив в обійми і я здалася. Його поцілунки вкрали свідомість, розум і весь стид.

     Я прокинулася у своїй кімнаті. Не звично, бо жах не наснився. Сонце вже яскраво пробивало крізь заслонене вікно, а значить вже не світанок. Нащо жаху снитися, якщо він реальний? Я повернула голову і побачила біля себе темне волосся Алекса. Це був не сон. Прогулюватися вночі все таки ідея не дуже хороша. І що далі? Ігнор на місяць? Забуде про моє існування? Одна ніч була, мій ліміт вичерпано. І чому він не повернувся з клубу з якоюсь дівчиною? Я не опинилася б у такій ситуації. 

    Його плечі тихо підіймалися від дихання. Волосся спадало на обличчя. Очі заплющені. Ну, Крісто, ти ж хотіла побачити, як він спить і прокидається. Спить спокійно, а чи спокійно прокидається?

      Вирішивши розтягнути задоволення, я ручно примостилася і вирішила ще подрімати. Мене розбудили дотики до мого обличчя. Я прокинулася і побачила Алекса. Він дивився на мене і легенько кінчиками пальців рук водив по моїй щоці. Я боялася поворухнутися, щоб не зіпсувати момент.