Читати книгу - "Заборонене кохання , Мелені Матхевен "

Підійшов до мене, якийсь чоловік з короткою стрижкою посередині, а на потилиці, і біля вуха голо. Він оглянув мене знизу до верху.

- Не торкаєшся своєї квіточки? - запитує біля мого вуха, його голос мені геть не подобається.

- Я квітів постійно торкаюсь, особливо коли їх бачу. - навіть не дивилась на нього, вид набагато цікавіший, ніж цей чоловік.

Він підняв брову здивувашись, а потім додає:

- Я мав на увазі не про живих квітів... А про... - махає головою донизу.

Разом з ним я поглянула до себе вниз, щоб дізнатися про, що він взагалі. І коли доходить, то стає надто не комфортно після його слів. Хочеться вдарити його по обличчі, але замість того, йду подалі аби не бачити. Жах, в мене ще такого ніхто не запитував!

Дивлюсь на солодку парочку, які вже щебечуть, особливо Ліза, яка не спускає з нього очей. Вони такі смішні, ну чесно діти!

Вона посміхнулася до мене, коли все ж помітила через купу людей, які зібралися в залі.

Минуло небагато часу, але зараз в мене руки тремтять як в божевільного. Наче й не холодно, температури не може бути, але якось для мене дивно.

Знову спостерігаю за усіма. Та помітила ще одну пару, які трималися за руки. Дівчина поцілувала чоловіка, який аж сяяв від щастя.

- Микита? - тихо запитала.

Невже це він? Та він! Очі блакитного неба, чорний костюм йому личить як завжди. Тільки цього не може бути! Він йде із тією викладачкою, яка ще вчора до нас завітала, і вона на мене так дивилась мов хотіла спалити на кострі. А я все не могла зрозуміти, чому вона на мене так дивиться, то ось чому! Може вона його сестра?

Навіть зараз намагаюся його виправдати. Він не писав, не дзвонив, не відповідав мені. До мене підійшов якась жінка.

- Правда вони красива пара? Як же вони кохають одне одного. - і пішла, а я просто дивилась на них, і розуміла, що я помилилась.

Микита дивився в мою сторону, напевно, мене побачив? Чи привида? Він просто не зводив з мене погляду, а мені всередині так боляче. Руйнувався мій світ. Я довірила себе йому, а у відповідь отримала ніж в спину! Він скористався мною, дивився у вічі, але нічого не сказав, що у нього є дружина!

- Кіро, все добре? - підійшла до мене Ліза, вона торкнулася моєї руки.

- Так. - тихо відповіла, хоч всередині штурмувало серце.

- Йдемо до нашої банди! - і я пішла аби глянути йому у вічі аби збагнути чи дійсно він мене використав?

Та нащо я сподіваюся? Я просто хочу правди, знаю якою вона буде, але хочу знати правду, якою б вона не була.

Ми уже були при банді, як сказала Ліза. Дівчина як там її звати? Напевно, Олена? Так, але мені байдуже. Вона коли помітила мою присутність, навіть не здивувалася, лише привіталась зі мною.

І я поглянула на їхні сплетені руки, в Микити на правій руці обручка. Обручка? Я не бачила, чесно! Він тримав мене за руку, і не відчувала нічого, але зараз в моїй голові паморочиться. Я приклала руку до стола аби хоча б якось втриматись.

Чую телефон дзвонить до мене перший раз, другий. Не можу не відповісти, мабуть тато до мене дзвонить? Дістаю і бачу, не тато, а сусідка.

- Доню, тато помер. - з моїх рук ледь не висковзнув телефон.

- Тато...

Я відчувала як зараз впаду, знепритомнію. Подруга трусила мене як могла. І тоді поглянула на її, на всіх, які дивилися на мене, особливо чоловік із блакитними очима. Його очі викликали жалість, я відвернулася від нього, поглянула на подругу.

- Кіро, що сталось?

- Тато .... Помер ... - а тепер я не стрималась, вибігла із ресторану як навіжена.

Тримала в руках телефон, намагалась розблокувати аби замовити таксі. Та чорт не виходило!!!

До мене підбіг Микита.

- Я підвезу. - промовив тихо до мене, що аж мурашки з'явилися по шкірі.

- Не наближайся до мене! Йди геть! Я тебе бачити більше не хочу!

Моє серце й так розбите, а ще й тато помер, тато!!! Тепер я одна. Немає батьків, немає нікого!

- Кіро, Ден відвезе тебе, а я буду поруч!

Микита щось говорив, типу: "співчуваю!" Співчуває мені, що я втратила батька чи через те, що я стала коханкою? Навіть не могла повірити у це!

Я коханка! Лише зараз усвідомлюю те, чого насправді не помічала за Микитою абсолютно нічого. Лише дивилась у його блакитні очі, і тонула в його обіймах. Та нічого не могла зрозуміти, що я не одна в нього, що він ділить не лише зі мною свій світ! Це так принизливо, так низько! Що сьогодні я впала у величезну яму! Я не усвідомлювала такого, що він може зі мною скоїти, але й сама наївна, повірила у його слова, у його щирість, а натомість - отримала ножа в спину.

Чи боляче мені зараз? Настільки, що серце розривається від пекельного болю, якого мені завдали. Я лише вірила у любов, у справжні його слова (хоча я так уявно собі думала), але виявляється, що це була лише брехня?! Він так солодко щебетав мені на вухо, а я дурна повірила у те, що він щось до мене відчуває!

Ніколи б не повірила би, що любов може бути настільки пекельною, настільки мати у собі ран, що в якийсь момент воно вибухне від кількості брехні.

Але й тато! Я не зможу бути одною! Як я буду далі!? Як!?
 

Ну, що ж таке у мене завершення! В кожного різний фінал, звісно я хотіла зробити продовження, але воно ніяк до мене не приходить. Якщо у вас є ідеї або хочете продовження, то пишіть!❤️

Кінець