Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

Вимогливий стукіт у двері повертає її зі світу видінь. Гаряча вода давно охолола, тож розпарена й тепло одягнена Пенсі вмощується з комфортом на ліжку під ковдрами. Купці вже не вперше турбують її, просять вийти й обговорити угоду. Хіба що не вимагають піднятися з ліжка в ту ж мить. Але Пенсі поки що не готова торгуватися. Спочатку вона планує виспатися і прийти до тями, потім поділити здобич із паном Лежичем, і тільки після цього вона матиме право розпоряджатися принесеним відерсом. Ех, і треба б з'явитися в союзному домі, підтвердити виконане замовлення, сплатити внесок і підбити підсумок свого зимового полювання цього року. Пенсі з усмішкою уявляє, як розішлють на всі боки листи про те, що знайдено відерс, і її ім'я промайне перед очима сотень мисливців. Приємне відчуття...

З коридору знову чути чиєсь бурмотіння. Очевидно, що сьогодні її не залишать у спокої. Спати через перевтому та загальну метушню не виходить, тож Пенсі з виглядом приреченої наважується вийти до людей. Серед натовпу до того ж може бути тепліше, ніж у кімнаті під ковдрою.

Пенсі спускається до загальної зали, коли годинник показує вже за північ. Внизу, як зазвичай, гамірно й людно, запах тютюну змішується із запахом їжі та спирту. Пан Лежич без зайвих розмов ставить перед нею кухоль із гарячим молоком.

— Я поклав гілки до сейфа. Завтра з тобою все розрахуємо і всі папери підпишемо, а зараз відпочивай, розумнице... Така бліда повернулася! Хочеш, я сам напишу той звіт до вашого союзу, щоб ти не напружувалася?

Вона вдячно киває трактирнику й акуратно пригублює молоко. Гаряче, але недостатньо. Навколо Пенсі раз у раз з'являються мисливці, кожен прагне торкнутися її плеча, спини або волосся — перейняти удачу, як кажуть. Адже відерс — це здобич, гідна звання Щасливця серед мисливців. Тільки зараз це Пенсі не цікавить. Вона не обертається, надто зайнята теплотою кухля у своїх руках, і, як і раніше, не може зігрітися.

— Усе добре, дівчинко? — трактирник виглядає стурбованим.

Пенсі лише хитає головою, мовляв, нічого страшного. Захворіти вона не зможе з вельми зрозумілої причини. Шматочок відерсу забезпечить її здоров'ям на довгі роки. Щіпка завдовжки в палець молочно-білого з яскравими бурштиновими прожилками дерева вже зайняла своє постійне місце на шиї Пенсі. Її передбачувана частка у видобутку — п'ять тонких гулочок. Шматочок на шиї відламаний від найменшої, але й найпривабливішої — гладкої, прямої, наймолодшої з решти гілок. Коли пальці торкаються амулета, Пенсі майже тепло, але навіть відерс не може зігріти її повністю.

— Привіт, Щасливице! Не пригостиш випивкою, красуне?

Пенсі зазвичай не звертає увагу на пропозиції такого типу від чоловіків, тим паче після невдалих експериментів. Іноді вона несміливо фліртує, найчастіше просто спостерігає, як інші мисливиці й мисливці йдуть до спеціально винайнятих кімнат, щоб зігріти один одного вночі. Але зараз вона надто розгублена і замерзла, щоб не спробувати ще раз. Адже з Халісом можна було зігрітися.

Рука чоловіка, що торкнулася її зап'ястя, тепла й міцна. Думки Пенсі кружляють навколо одного: що в чужих обіймах їй дійсно може стати тепліше. Її плечі тремтять, коли вона дозволяє себе обійняти. Трактирник хмуриться і, здається, збирається щось сказати нав'язливому кавалеру.

— Усе гаразд, пане Лежичу, — зібравши залишки тепла, Пенсі щедро йому посміхається.

Здається, цього достатньо, але старий трактирник усе одно насторожено проводжає їх поглядом, поки вони піднімаються сходами нагору. Щоправда, ніхто в своєму розумі не посміє відібрати в неї здобич або заподіяти їй шкоду, коли вона вже до поселення дійшла. І так, цього сезону вона найщасливіша і найважливіша серед мисливців на дивності на Людожерському перевалі. Давно ці краї не бачили відерса, і ще довго ім'я Пенсі звучатиме в розмовах мисливців.

У кімнаті мисливця гомонить компанія його товаришів. Пенсі почувається вже не так розкуто, як це було кілька хвилин тому. Але після того що трапилося в лісі, чи варто їй згадувати про сором і ніяковіння? Тут всім наливають повні чарки солодкої вишневої настоянки. В'язка рідина несподіваним полум'ям обпікає замерзле горло. Пенсі від подиву закашлюється. Люди навколо неї сміються й підбадьорюють, наливають знов всім по колу в чарки й п'ють тепер за її удачу. Ця нестриманість, гучність і веселощі на якийсь час поглинають Пенсі цілком, навіть годинник всередині неї перестає битися. Вона його просто не чує.

Відлік часу відкривається раптово. Пенсі знаходить себе у ліжку, напівроздягненою, розпаленою, охочою до пестощів. Мисливець... як же його звуть? Пам'ять не одразу підказує ім'я. Марек. У Марека коротка борідка, вона лоскоче і заважає, коли вони цілуються. У нього міцні довгі руки, а шкіра шорстка. Особливо це помітно, коли він проводить долонями по її животу і грудях. Від нього пахне не льодом і мерзлим деревом, не гарячим сонцем або незнайомими пряними травами, а потом, солодкою настоянкою, димом і тютюном — людиною. Його дотики гарячі, але вони не обпікають. Це затишне людське тепло, не шалена неприродна пристрасть, яку хочеться забути і водночас не хочеться забувати. Пенсі розкривається під ласками, стогне і проявляє ініціативу, вона хоче цього, але не втрачає голову, не втрачає відчуття реальності. Засинаючи поруч із Мареком, вона вкладає голову йому на плече і майже забуває про холод.

Коли Пенсі розплющує очі, ще досить темно. Вона й без вікон знає, що до початку дня ще не одна година. Поруч гучно дихає в подушку Марек — привабливий чоловік, звичайний мисливець, який зумів зробити неймовірне, — бодай тимчасово знищити холод, що мучить Пенсі безперестанку. За це вона йому дуже вдячна, але також вона добре розуміє, що не може лишитися в цій кімнаті й прокинутися поруч із цим чоловіком. На перевалі не створюються пари і не народжуються діти. На перевалі навіть завагітніти неможливо, такий страшний тут Чорний ліс. За негласним правилом усе, що відбувається в подібних проклятих місцях, залишається тільки там.