Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Міра 

— Я ж хотів вплинути на тебе. Чому злякалися всі, крім тебе?

Я озирнулася. Навколо — ні душі. Лише я з надкусаною канапкою. І тут до мене дійшло. Цей ненормальний спеціально хотів мене злякати!

Що ж, не на ту напав. Я не стала знову ставити щит. Якщо цей лускатий гад надумав із мене глузувати — йому це не вдасться.

— Я тобі що, іграшка? Якого ящера ти граєш зі мною?

Злість затопила мене з головою. Ладна була жбурнути йому в цю пусту голову що-небудь, але не їжу. Їжа — то святе. Не знайшовши нічого підходящого, я просто розвернулася й пішла.

— Міра, стій! — гукнула Аза, наздоганяючи мене в коридорі. — Схоже, ти неабияк його зацікавила.

— Його цікавить лише власне его. А я не збираюся ставати дівчинкою для биття.

Не знаю, як це сталося, але ми вже стояли перед дверима наших кімнат. Там на нас чекала схвильована Астра.

— Що це було?! Мене накрило такою хвилею страху! Нам щось загрожувало? Всі цілі?! — вона тараторила, не переводячи подих.

— Усе в порядку. Це Дейрон так жартував над новенькою. От тільки Міра не втікла — не по зубах вона йому.

— Ого… Та вибігли ж майже всі! — Астра здивовано розширила очі. — Не помічала за ним такої сили. Так, він має дар навіювання, але щоб впливати на таку кількість людей одночасно?! Його сила росте…

Я промовчала. Навряд чи це було його роботою. Скоріше за все, моєю. Але хай думають, що це Дейрон.

— Я спати, важкий день.

І завтра буде не легший.

Ліжечко було м’яке, ночнушка — зручна. Довга, до п’ят, з розрізом по нозі й зі смішними зайченятами. Де тільки Марі дістала таке диво? Я усміхнулася.

Та раптом… знову накрило. Роздратування. Цікавість.

Я вже знала, кого побачу, коли повернуся до вікна.

— Це тобі що, гостинний двір? Це спальня! Моя, до речі. Чи ти знову сплутав вікна?

— Ми не договорили, — спокійно відповів Дейрон.

— О, то ти хочеш ще епітетів на свою адресу?

— Яких? Що я красунчик? Що маю фантастичний смак і неперевершене почуття гумору?

Він самовдоволено розвалився в кріслі, наче так і треба.

— Що ти індик із роздутим его і не маєш жодного такту! — зірвалася я. — Навіщо ти вранці мені допомагав, щоб увечері зробити з мене посміховисько?

— І з чого це ти взяла?

— Ти сам зізнався, що хотів вплинути на мене!

— Так, бо побоявся, що ти знову втратиш свідомість. І мене знову змусить совість рятувати тебе.

— І тому ти вирішив мене до смерті налякати?!

— Та на тебе взагалі не подіяло. Ось тому я тут. Хочу дізнатися — чому?

— Може, треба було просто краще старатися?

— Куди вже краще? Всі гості розбіглися. Чи це не моя заслуга? — він прискіпливо подивився на мене.

— Якщо ти не знаєш, це мій перший день. На що ти натякаєш?

— Лише на те, що ти щось приховуєш, зайченя.

Його погляд ковзнув по моїй ночнушці.

— Йди геть! І не смій заходити без запрошення!

— Ну, то запроси мене, — розвів руки Дейрон у запрошувальному жесті.

— Ще чого!

— А, то у маленької зайки вже є залицяльник? Чи не від нього цей лист?

Він спокійно тримав мого листа.

— Поклади на місце, — рикнула я й спробувала відібрати, та де там! Він же на цілу голову вищий. Пусту, але гарну голову.

— Ооо, то ти знайома з Матеєм… Як цікаво. Мене теж запросили на бал.

Я видерла листа з його рук.

— Не твоє діло! Йшов би ти в свою печеру!

— Навіщо? — весело запитав він.

— Може, золото своє стерегти. Чи що ви, лускаті, там робите.

— Які грандіозні пізнання про буття драконів. Неучка.

— Я тут лише день!

— Ну, тоді спи спокійно, зайченя. Я піду стерегти своє золото.

Він зник.

Я точно поставлю замок на вікно.

Ранок настав надто швидко.

Я довго крутилася, не могла заснути, і тепер боялася, що просто відключуся на лекції.

Близнючки вже пішли, тому до їдальні я дісталася звичним способом — за допомогою Духа дому.

Побачивши дівчат, я всілася поруч.

Голод була просто нелюдським. Я замовила величезну порцію картоплі з ковбасками, яєчню, сушений хліб з паштетом та журавлиною, а ще каву з тістечками.

Близнючки витріщилися як на божевільну.

— Ти точно це з’їси сама?

— Я весь час голодна. Наче не можу насититися.

— Це через магію, — заспокоїла Аза.

— Чим більше ти її використовуєш…

— Тим більше потрібно їжі.

— Просто ми здивувалися. Ти ж не магічила багато?

Я невпевнено ковтнула. Ну, як сказати…

— Мабуть, з леді Одет перепрацювала… Ще й обід з вечерею пропустила.

— Тоді ясно.

Але атмосфера в їдальні була неспокійною.

— Що відбувається?

— Ходять чутки, — почала Астра.

— Що приїде ще один дракон, — договорила Аза.

— І що тут такого? З нами вчаться дракони.

— Але такого не було ніколи.

Я саме жувала, коли раптом…

Вхідні двері прочинилися.

Мене накрила хвиля емоцій. Радість. Хвилювання. Очікування. Здивування.

Я озирнулася…

І не повірила очам.

Ноель…

Ноель зробив крок уперед, і я помітила, як його очі засвітилися теплом.

— Алміра… — його голос був тихий, але сповнений щирої радості. — Я сподівався, що ми побачимося…

— Ноель? — я дивилася на нього, не знаючи, як реагувати.

Мені передалася його радість, очікування… але ще щось — гіркий присмак сумніву.

— Я радий тебе бачити, — він усміхнувся. — У тебе все гаразд?

Я не встигла відповісти — в коридорі пролунав дзвінок, сповіщаючи про початок занять. І тут почалося.

— Міра, ходімо, не запізнюйся! — Астра схопила мене за руку.

— Чекай, що це ще за Ноель? — підхопила Аза, округливши очі. — Ого, які в тебе знайомства! Це той самий дракон якого ми чекали?А чому він кличе тебе Алміра?

Інші учениці почали перешіптуватися, хтось глянув на Ноеля із зацікавленням, хтось із недовірою.

— Давай зустрінемось після занять? — тихо сказав він, заглядаючи мені у вічі.