Читати книгу - "Пісня туману, Ліанна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фіффі йшла вузькою стежкою, що вела її в саме серце темного лісу. Тут навіть найменший промінь світла гаснув, ковтаючись густими тінями. В руках вона тримала старий ліхтар — єдиний, що залишився від її рідного дому.
Світло в ліхтарі було слабке, наче дихання втомленої душі, але для Фіффі воно було незламним.
"Світло всередині тебе завжди сильніше за темряву навколо," — колись сказав їй старий учитель.
Дерева схилялися над нею, мовчазні та тривожні. Фіффі знала, що цей шлях випробовує її віру. Щоразу, коли вона сумнівалася, світло в ліхтарі тьмянішало.
Вона зупинилася біля роздоріжжя. Три стежки розходилися у різні боки, і кожна була однаково темна. Фіффі заплющила очі, відчула тремтіння ліхтаря у своїх руках... і обрала серцем.
Вона зупинилася біля роздоріжжя. Три стежки розходилися у різні боки, і кожна була однаково темна. Фіффі заплющила очі, відчула тремтіння ліхтаря у своїх руках... і обрала серцем.
"Правильний шлях — той, де твоє серце не боїться світити."
І справді: за кілька кроків темрява почала розступатися. Перед нею відкрилася невеличка галявина, залита ніжним світлом. На середині галявини стояв ще один ліхтар — великий, золотий, що запалював простір навколо.
Фіффі обережно піднесла свій маленький ліхтар до великого. І світло їхніх вогнів злилося в одне, потужне сяйво.
Фіффі посміхнулася. Тепер її світло було не просто пам'яттю — воно стало маяком для всіх, хто заблукав у темряві.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня туману, Ліанна», після закриття браузера.
