Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

---

Наступною зупинкою у ретельно продуманому плані Аліси стає зоомагазин. Вона уважно обирає корм, іграшки та пледи — усе, що так потрібно тим, хто чекає на її приїзд. З покупками в руках вона відчуває приємне хвилювання: попереду — притулок для тварин, місце, де вона завжди відчуває себе потрібною і де її вже давно не було.

Сам притулок знаходився за містом і поділявся на кілька секторів: будівля для собак, для котів і для інших екзотичних тварин (рептилії, птахи та інші). Зазвичай тварини з останнього сектору утримувалися лише певний час, а потім їх передавали до спеціалізованих організацій.

Аліса вже під'їжджала, здалеку виднілася назва цього закладу:" Блошки" -  смішна, але неодмінно привертала увагу, що тільки грало на користь притулку. 

Дівчину вже зустрічали — Наталя зі своїм псом Танком. Таку кличку він отримав за впертий характер і величезний розмір — метис Кане Корсо та Алабая. Наталя була власницею притулку: вона створила його власним коштом. Спочатку це був маленький будиночок для перетримки тварин, але згодом перетворився на великий комплекс.

Одного разу Наталя виклала відео в соцмережу, де показала, які умови потрібні собаці для комфортного життя у вольєрі — і воно завірусилося. Побачивши інтерес, вона почала вести блог. Зараз у неї майже двісті тисяч підписників, серед яких — благодійники та інвестори. Зараз  вона також стояла з телефоном у руці.

Жінка мала довге руде волосся, яке зав'язувала в гульку, міцну фігуру та була доволі високою. Її очі були рідкісного, яскраво-зеленого кольору, а обличчя всіяне веснянками.

— Доброго дня всім! — почала запис Наталя, щойно Аліса припаркувала авто й вийшла, відкривши багажник. — Ви всі цікавилися, куди зникла наша таємнича незнайомка і коли вона повернеться... — продовжила блогерка.

Аліса ще з першої зустрічі попросила Наталю не знімати її обличчя — вона не хотіла "світитися" в інтернеті.

— Так ось, вона повернулася! — радісно вигукнула Наталя. — А що ж цікавого вона привезла, побачите в наступному відео. До зустрічі!

Закінчивши запис, жінка обійняла Алісу:

— Привіт, дорогенька! Де ти пропадала? — тепло промовила вона.

— Привіт! — посміхнулася дівчина. — Робота, — розвела руками. — Привіт, Танк, — звернулася вона до пса і погладила його по голові. Той облизав їй руку: попри свій розмір, Танк був дуже добрим і ніжним.

— Зараз знімемо, що ти привезла, і підемо всередину поговорити, — "розклала все по поличках" Наталя.

Так вони й зробили. Після чаювання Аліса переодягнулася в спортивний костюм, який залишала в притулку, і пішла гуляти з собаками.

У притулку була спеціальна вигульна зона, куди не мали доступу сторонні — не всі собаки були соціалізовані й могли по-різному реагувати на незнайомців. Якщо хтось самовільно заходив на територію і отримував травми від собаки — відповідальність лягала на нього. Такі ситуації вже траплялися і завжди вирішувалися на користь притулку.

Аліса взяла із собою своїх улюбленців — Мілкі та Вея, двох братів, метисів вівчарки й дворового пса. Вони потрапили до притулку ще цуценятами: їх викинули на трасу разом із матір’ю. На жаль, мати й троє цуценят загинули. Мілкі та Вей були на межі смерті: виснажені, голодні. Саме Аліса знайшла їх, але через роботу й невелику квартиру не могла взяти до себе. Тоді вона й познайомилася з Наталею і передала цуценят до притулку, однак залишилася волонтерити.

Імена їм дала вона сама — на честь улюбленого батончика "Milky Way". Вони підійшли ідеально: Мілкі був світлішим і пухнастим, Вей — темним і гладкошерстим. Характер у них також різнився: Мілкі був енергійнішим, але головним у "зграї" все одно був Вей.

— Ну що, хлопчики, рушаймо! — звернулася до них Аліса.

Пси захитали хвостами, а Мілкі навіть підстрибнув.

На вигульному майданчику Аліса спустила їх із повідків. Собаки бігали, приносили палиці, змагалися один з одним, стрибали на Алісу, поки врешті не повалили її на землю й не почали облизувати. Територію наповнили дзвінкий жіночий сміх і веселий гавкіт. Саме цей момент і записала на відео Наталя, але без дозволу викладати його не планувала — хоч обличчя Аліси було не видно через відстань.

Після прогулянки Аліса повернула собак, прийняла душ у кімнаті для персоналу і вирушила до сектору для котів. Щоб не лякати тварин запахом собак, вона спеціально змила аромат.

Біля котів вона пробула ще сорок хвилин: допомогла нагодувати їх і трохи прибрати у вольєрах.

На виході з притулку Аліса попрощалася з Наталею:

— Не пропадай більше так, — сказала жінка і обійняла її. — Знай: тобі тут завжди раді.

Аліса вдячно посміхнулася й сіла до машини.

Повернувшись додому, вона зателефонувала Юлі, щоб дізнатися, як та почувається.

— Алло, — зло прохрипіла Юля, хоча голос уже звучав краще, ніж вранці.

— Воу, подруго! Що сталося? — здивувалася Аліса.

— Що, що... Максим твій! — сьорбнула носом хвора.

— А що з ним? — поцікавилася дівчина, дістаючи з холодильника моркву.

— Уявляєш?! — обурено почала Юля. — Він назвав мене емоційно нестабільною дитиною!

— Ого... — Аліса завмерла з картоплею в руках. — Прямо так і сказав?

— Так! — у слухавці пролунало сердите сопіння.

— А через що? — поставила каструлю з водою на плиту Аліса.

— Ми сперечалися, я випадково збила чашку, і весь чай (холодний, підкреслю, чай!) вилився на нього. І він сказав, що я "як дитина"! Хоча сам старший за мене всього на шість років!

— Тобто він сказав "як дитина", а не "емоційно нестабільна дитина"? — уточнила Аліса і кинула у воду нарізане куряче філе.

— Ну так... Але ти б бачила його погляд у той момент, — вже менш впевнено відповіла подруга.

— Юля... — посміхаючись, похитала головою Аліса і глянула на телефон, що був на гучномовці.

— Ну що, Юля. Перебільшила я, — швидко видихнула дівчина. — Але ж я вибачилася і запропонувала попрати його футболку!