Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Орда з мороку, Катя Губська 📚 - Українською

Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Орда з мороку" автора Катя Губська. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 28
Перейти на сторінку:
Розділ 14

Безмовна Затока

Бухта з’явилася раптово, немов вирізана зі скелі. Скелі утворювали напівкругле кільце, що піднімалося з води, як зуби стародавнього звіра. Їхні вершини губилися в серпанку, а тиша, що панувала довкола, здавалася неприродною — ніби самі звуки були заборонені цим місцем. Жодного крику птаха, жодного плескоту хвилі — лише серце, що калатало в грудях Ейріна.

Корабель ішов повільно, наче боявся потривожити воду. «Сріблястий Ворон» ковзав між кам’яними виступами, а кожен новий метр здавалося, наближав до межі — не географічної, а містичної.

— Це вона, — прошепотіла Кайла, стоячи біля штурвалу. Її очі світилися слабким блиском Перлини, ніби відчували щось незриме. — Бухта Безмовної Затоки. Тут усе починалося.

Але перш ніж вони змогли наблизитися до берега, погляд Ейріна упав на корабель, що вже стояв на рейді, неподалік темного мису.

Флагман Марел’Кура.

У денному світлі він виглядав іще більш моторошно, ніж у тумані ночі. Його вітрила були напнуті, хоч вітру майже не було. Темна тканина здавалася зітканою з тіней, а коли вона тріпотіла, у повітрі виникало тонке сичання — наче зітхання мертвих душ. На бортах проступали символи, які час від часу змінювалися, як живі татуювання. Чотири щогли піднімалися, як спотворені стовбури дерев, зі сплетених кісток і обвугленої деревини. Ланцюги замість канатів скрипіли ритмічно, мов шепіт у вухах.

На кормі височіла постать — темна, нерухома. Навіть з цієї відстані Ейрін відчув холод, що йшов від неї.

— Це він, — сказав тихо капітан. — Марел’Кур. Він чекає. І це — пастка.

Кайла кивнула, стискаючи амулет на грудях. — Але ми вже в пастці, капітане. Назад шляху немає.

На березі, між скелями, виднілись сліди — погашені вогнища, перевернуті човни, уламки давніх будівель. Безмовна Затока справді була колись домом. Тепер — привидом минулого. І полем бою майбутнього.

— Ми висадимось тут, — скомандував Ейрін. — Але обережно. Нехай «Сріблястий Ворон» тримається далі, на глибокій воді. Ми підемо вчотирьох. Кайло, Джейн, Картане — збирайтеся.

Човен торкнувся берега з глухим шелестом. Вода біля піщано-кам’янистого узбережжя була мілкою, проте темною, непрозорою, наче приховувала давній бруд або… кров.

Ноги занурилися у вологий пісок. Повітря пахло водоростями, старими ранами й чимось іншим — іржею магії, розкладом часу.

Кайла ступала повільно, наче кожен камінь щось їй шепотів. Її пальці ковзали вздовж кромки скелі, і в очах з’являвся блиск. Вона пам’ятала це місце. Або ж воно пам’ятало її.

— Тут… щось сталося, — прошепотіла вона. — Ритуал. Розрив. Тиша тут — не просто звук. Це обітниця.

Ейрін зупинився й обернувся назад — у бік флагмана, що височів у бухті, мов мовчазний вартовий. Його очі шукали одне — постать Марел’Кура на верхній палубі.

Її не було.

— Він зник, — тихо сказав капітан. — Залишив флагман. І це… не добрий знак.

Позаду, у другому човні, причалював Ранмар, а з ним ще троє матросів у темно-синіх плащах, озброєні луками й короткими клинками. Один із них ніс стару мапу, інший — невеликий залізний ящик із печатками.

— Мені здалося, вам не завадить компанія, — усміхнувся Ранмар, ступаючи на берег поруч з Ейріном. Його очі блищали рішучістю, а обличчя мало звичну стриману впевненість. — І я теж пам’ятаю цю затоку… але тепер вона здається ще холоднішою.

Ейрін міцно потиснув йому руку.
— Радіймо, що ти вчасно.

— Завжди, коли запахло прокляттям, — буркнув Ранмар і повів поглядом уздовж берега.

Ейрін подивився на схил, що вів углиб острова. Руїни, майже непомітні під мохом і лишайником, нагадували амфітеатр. Кам’яні лави, обвалені, але зберегли структуру. Над ними — мармуровий портал, чорний від часу.

— Ось наш шлях, — сказав він. — Але ми не самі тут. Це місце не мертве.

У тиші вони рушили до входу — туди, де чекала істина або пастка, де Кайла мала зустріти свою спадщину, а Марел’Кур — розкрити свій план. І хтось із них, можливо, ніколи не повернеться назад.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 17 18 19 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орда з мороку, Катя Губська», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Орда з мороку, Катя Губська» жанру - 💙 Бойове фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Орда з мороку, Катя Губська"