Читати книгу - "І буде життя, Олена Воля"

Вечір закрадався стиха. Місто ясніло ліхтарями, в будинках засвічувались вікна. Останні дні зими наповнилися весняним теплом. Навіть рідкісні пориви вітру здавалися дитячими пустощами місяця з грізною назвою лютий.

В підземному залі "Дивовижний Ірпінь" тихенько звучала мелодія сучасної української музики. Батьки наречених гомоніли про минуле й теперішнє. Молодь сміливо будувала плани на майбутнє.

 − А давайте ваше дерев'яне весілля відсвяткуємо у Львові, − Зоряна вимальовувала грандіозну церемонію у Шевченківському гаї, де є така чудова дерев'яна церковка.

− Чому це ти наше весілля дерев'яним назвала? − Андрій насупив брови. − Ще б кам'яним нарекла.

− Не повіриш. І таке теж є. Але до нього ще дуже далеко загадувати, − не вгамовувалась Зоряна.

− Розумієш, чоловіче, кожна річниця весілля пов'язана з певним предметом чи правильніше сказати речовиною. Наприклад, ситцеве весілля, фарфорове, золоте... Щоб подружжя розумілося, які подарунки готувати одне одному, − воркотіла голубкою Мілана.

− Тобто золоті сережки я зможу тобі подарувати аж на золоте весілля. Це скільки років маю почекати? − Андрій перейшов на жарти, але досі з серйозним виглядом.

− Та ну тебе. Чоловік. Що й казати. Не розумієшся ти на тонкощах весільних церемоній, − Зоряна трималася як справжня берегиня весільних традицій.

− Ось тут Ви, панночко, помиляєтесь. Сьогоднішнє свято цілком і повністю продумане Андрієм, − Назар вирішив проявити чоловічу солідарність.

− Все чудово. Сьогодні дивовижне свято. І через п'ять, і через десять, і навіть через п'ятдесят років будемо організувати неперевершені святкування. Дочекатися б тільки перемоги... − Мілана повернулася до сьогодення. − Чи не пора нам уже вирушати на зустріч з Ярославом? Чи її насправді не мало відбутися?

− Тут все по-справжньому. Я дійсно збиралася у Київ. Чесно-чесно, − Зоряна ще досі відчувала себе змовницею проти сестри.

Андрій повернувся до дружини:

− Так. Зустріч відбудеться. Але туди відправляємо Зоряну і Назара. Мій друг в курсі справи. Тим більше, що він буде моїм координатором і очолить групу волонтерів-айтішніків. Так що сьогодні твоє єдине завдання − бути моєю дружиною.

Сперечатися з командиром Андрієм Тарасовичем справа не проста. І сьогодні його новий статус додав йому ще більшої переваги.

До комендантської години в Київ могли не встигнути. Тому всі погодилися переночувати в Назарової тітки. Вона жила в приватному секторі, мала великий будинок. Тим більше, що Назар завчасно домовився про прийом гостей. Зараз тітка Леся проживала сама, бо чоловік з сином несли службу в ТрО.

− А наречених відправляємо на мою квартиру. Все-таки ця ніч для них особлива, − Назар дістав ключі, віддав молодятам.

За годину зібралися і роз'їхалися кожен своїм напрямком. Зоряна поїхала з Назаром і батьками молодят спершу до будинку тітки Лесі. Потім вони удвох мали зустрітися з Ярославом, який, до-речі, теж з недавніх пір проживав в Ірпені.

Андрій з Міланою поїхали в таксі до квартири, яка сьогодні стане їх першим сімейним помешканням.