Читати книгу - "Шепіт Срібної Ночі, Аліса Воміель"

На мить здалося, що світ завмер. Легкий шелест листя, віддалені звуки палацу, саме повітря навколо — все зникло. Лишився тільки м’який пульс магії, що протікав між ними, — тихе, спільне розуміння сили, яку вони несли, і небезпеки, яку вона приховувала.

Доріан перший відійшов убік, його подих був тремтливим, ніби цей зв’язок приголомшив його так само, як і її.

— Ми не можемо цього ігнорувати, — сказав він, його голос був низьким, але твердим. — Але й приймати це повністю ми теж не можемо. Магія всередині нас — це не те, з чим можна гратися, Ліро. Якщо ми дозволимо їй керувати нами, ми ризикуємо всім. Королівством, нашими родинами, власними життями.

Ліра повільно кивнула, її серце обтяжилося його словами. Вона знала, глибоко в душі, що її сила мала свою ціну. Але почути це від нього, побачити цю боротьбу в його очах, зробило все надто справжнім. Вона не просто несла дар. Вона несла тягар, прокляття, яке могло знищити все, якщо вона буде необережною.

— Будь обережною, — додав Доріан, його голос став м’якшим, майже благанням. — Королівство ніколи не прийме те, ким ми є. Вони ніколи не дозволять нам володіти цією магією вільно. Якщо ти намагатимешся її контролювати, якщо шукатимеш розуміння, знай одне: ти йдеш небезпечним шляхом. Тим, що може привести до твоєї загибелі.

Ліра відчула, як по шкірі пробіг холодок, але водночас з’явилося ще щось — рішучість, мабуть. Вона не знала, що чекає на неї попереду, чи зможе вона контролювати магію всередині себе, але була впевнена в одному: тікати від цього більше не можна.

Доріан відвернувся, його постать зникла у тінях, залишивши її саму під місячним сяйвом. Сад знову наповнився тишею, спокійна краса ночі огорнула її, немов ковдра. Але десь у глибинах серця Ліра знала: її подорож тільки починалася. Магія всередині неї була і даром, і прокляттям, силою, що могла змінити світ — якщо вона навчиться її приборкати.

Вона заплющила очі й глибоко вдихнула. Шлях попереду був невизначеним, а тягар магії важким на її плечах. Але в ту мить вона зрозуміла те, що Доріан намагався їй сказати: вона не була самотня в цій боротьбі. Вони були зв’язані одним і тим самим прокляттям, і, хоч би як вони цього не хотіли, їхні долі були переплетені.

Ліра відкрила очі, й місячне сяйво відбилося в них, мов обіцянка, і вона зробила крок уперед.