Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ірка Хортиця приймає виклик 📚 - Українською

Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

435
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ірка Хортиця приймає виклик" автора Ілона Волинська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 83
Перейти на сторінку:
ліниво глянули на компанію, що крокувала повз них.

У спину Ірці дмухнув легкий вітерець, миттю здувши й лінькуватість сторожових собак. Кавказці разом схопилися на лапи. Від їхньої добродушності не лишилося й сліду. Розлючені чортиська зі скаженим гарчанням усією своєю вагою кидалися на сітку вольєра. Сітка тремтіла й прогиналася. Тетянка злякано зойкнула.

— Це вони мене відчули, — перекрикуючи гарчання, що заполонило весь простір довкола, пояснив Ментівський Вовкулака. Він посміхнувся, демонструючи псам моторошний оскал, і спинився біля самісіньких ґрат, перебуваючи так близько й водночас у повній недосяжності для псів.

Розлючені кавказці почали битися об вольєр із подвійною силою.

— Давайте, давайте, — глузливо підбадьорив їх майор. — Хоч лусніть від злості, от тільки ви все одно в клітці, а я на волі! Ух, морди кавказької національності! — Він задер голову й видав тихе, але виразне виття, в якому вчувалось глузування, презирство й виклик вовка собакам.

Собаки геть осатаніли, вони вже не гарчали, а хрипіли.

Ірка схопила майора за руку:

— Як вам не соромно їх дражнити! Ви ж усе-таки людина!

Один пес припинив безуспішно стрибати на сітку й коротко, хрипло загавкав.

Ірка миттєво роздратовано розвернулася до нього.

— З ким хочу, з тим і дружу! — і вона демонстративно взяла майора під руку. — А у вас іще хвіст не доріс зауваження мені робити!

І відразу ж побачила, як величезний, оскаженілий пес по-справжньому злякався. Він нахилив лобату голову й принижено присів у позі реверансу, ховаючи хвіст між задніми лапами.

— Чого це він розкланявся? — спитав Богдан.

— Поза покори, — відповіла ще й досі роздратована Ірка. Буде тут кожен пес на неї гавкати! Ще не вистачало! Зовсім нюх утратили! — У собак так заведено, якщо ти визнаєш, що перед тобою сильніший.

— А ти, здається, знаєш, що в них заведено? — зацікавлено поглядаючи на подругу, спитала Тетянка. — І взагалі ти, може, по-собачому розумієш?

— Я? — Ірка здивовано витріщилася на подругу, а потім повільно постукала зігнутим пальцем собі по лобі.— Ти що, з глузду з’їхала? Я не можу розуміти по-собачому, бо собаки не розмовляють!

І вона через увесь двір попрямувала до дверей будинку. Схоже, втрачені Іващенком грошики сильно вдарили Тетянку по голові. Таке вигадає — Ірка порозумілася із собаками. Та вона псів-ярчуків, мисливців за відьмами, ще й досі без тремтіння згадати не може, а людоїди-песиголовці чого варті! Ні, для Ірки нема гіршої тварини за собаку!

Вона зайшла досередини дверцятами біля сходів. Після освітленого серпневим сонцем подвір’я коридор компанії здавався затемним. Ірка швидко закліпала очима, а коли вони звикли до білуватого світла галогенних ламп, дівчинці здалося, що на вході до приймальні генерального директора з’явилася якась нова прикраса. Але тут дві нерухомі фігури зрушили з місця й втратили схожість зі статуями, проте раптом почали нагадувати таких ненависних Ірці собак. У всякому разі, вираз їхніх облич був точнісінько, як у псів, що підкрадалися до здобичі. А здобиччю вони, схоже, вважали Ірку та її друзів.

Розділ 9

Танцюйте! Вам лист

— Діти, які ми раді, що вас знайшли! — в один голос закричали обидві пані: одна старша, висока й сухорлява, а друга молодша, дуже елегантна.

Потім вони замовкли, неначе сказали все, що хотіли, й почали уважно розглядати друзів. І в їхніх поглядах було щось таке неприємне, що Богдан і Тетянка миттю випірнули з-за Ірчиної спини й стали поруч із нею. Пліч-о-пліч. А майор гучно відкашлявся й галантно сказав:

— Пані, якщо ви вже завершили радіти, то міліція була б дуже вам вдячна, якби ви пропустити дітлахів до пана Іващенка.

Але пані були не рівня охоронцю на вході й згадка про міліцію їх жодним чином не збентежила.

— У стінах нашої корпорації, пане майоре, міліція може про щось прохати тільки з офіційним документом, — заявила сухорлява з такою нудотною ввічливістю, яка відверто межувала з хамством. — А нам треба дещо розпитати в дітлахів, перш ніж вони підуть до Володимира Георгійовича. Правда, Агато Станіславівно? — поцікавилась вона в елегантної красуні.

Та закивала у відповідь:

— Авжеж, непогано було б спершу поговорити. Діти, ви хіба не знаєте, що, влаштовуючись на роботу, не можна ігнорувати свого начальника, а то жодна дружба з генеральним не допоможе? А кур’єрську службу в нас очолює Ірина Петрівна.

Тепер Ірка їх упізнала. Вона бачила цю парочку вранці, щойно вони прийшли до корпорації. Точно, сухорлява Ірина Петрівна сказала, що командує кур’єрами, і весь час намагалася забрати друзів у Іващенка, той від неї ледь відбився. А елегантна красуня з вигадливим ім’ям Агата Станіславівна…

— Вона іміджем компанії займається, — ледь чутно підказала Тетянка. — Розповідає всім, яка їхня корпорація чудова.

— А їй від нас чого треба? — буркнула Ірка.

Невідомо, чи почула її Агата Станіславівна, але відповідь пролунала негайно. Вона злодійкувато озирнулася на приймальню Іващенка й рушила до друзів, відтісняючи їх углиб коридору, подалі від рятівних дверей.

— От зараз зайдемо до кабінету Ірини Петрівни, поговоримо, — ласкаво проспівала вона, так що від її слів ставало не по собі, немовби їх не до кабінету на бесіду запрошували, а до печери, де їх мав проковтнути страшний змій. Це враження підкріплювали ще й хижі погляди, якими обидві пані зиркали на загнану в куток трійцю.

Майор знову втрутився:

— Та що ж це ви їх залякуєте, дамочки! Дітей не можна допитувати, якщо відсутні їхні батьки, це я вам авторитетно заявляю!

— Допитувати, о Боже мій! Що за дурниці ви кажете, пане майоре! — палко обурилася Ірина Петрівна. Занадто палко, аби в її обурення можна було повірити. — Ми просто хочемо з’ясувати, як діти виконують свої обов’язки й чи не зганьблять вони кур’єрську службу!

— Чи не підривають вони репутацію компанії! — підхопила Агата Станіславівна, остаточно притиснувши друзів до стінки. — Які листи вам передав Володимир Георгійович? — Вона допитливо зазирала Ірці в обличчя.

Приголомшене таким напором дівча тільки й могло, що кліпати очима й мовчати.

— Адже він узяв вас кур’єрами, виходить, ви розносите якісь листи, папери, документи? — швидко спитала Агата Станіславівна, і її красиве пещене обличчя спотворилось тривожною міною, сповненою нетерпіння.

— І чому в моєму відділкові про них нічого не відомо? Що за секрети? — підхопила Ірина Петрівна. — У Володимира Георгійовича не має бути від нас секретів! Тобто в нього й немає жодних секретів від начальників відділків, розумієте, діти?

— Кому ви відносите ці листи? Ану показуйте! — Агата Станіславівна тупнула елегантною туфелькою.

Ірка напружено думала. Адже можна було взяти в Іващенка парочку папірців, ніби-то вони й справді розносять по корпорації пошту! Але сам генеральний директор, схоже,

1 ... 17 18 19 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця приймає виклик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ірка Хортиця приймає виклик"