Читати книгу - "Обитель героїв"

— Здоровенькі були! — вищирився майстер ляпасів, коли обер-квізитор виник у колі жовтого світла. — Та маленькі виросли! Герой-недомірок? Витязь у віслючій шкурі?!

— Агов, полурослику! — підтримав приятеля знавець чужих петельок. — Печи звідси!

А крисюк вищирився й захихотів.

Дуже добре, що трійця не втекла. Просто дуже добре.

Чудово.

Дві шаблі з вереском полишили піхви, а піхви полетіли в голови хамів. Скипівши від гніву, барон зовсім забув, що під пахвою в нього — не бойова зброя, а дуельні торохтілки, що вже змирилися із втратою вечірки в арсеналі. Втім, з першим ударом обидві шаблі зрозуміли, що вечірка — так чи інакше, там або тут, — вдалася.

— Теофіль Стомачек, він же Гвоздило, він же Куцопердий! — радісно зарепетувала Брюнхільда. — Ляпсус! Зганьблено один раз, у ділянку ключиці! Пиши, Овідію!

— Сика Пайдар, він же Фрегат, він же Яцек Малява! — підтримала товаришку Кримхільда. — Дві ганьби, щока та лівий бік! Овідію, чого спиш?!

У планшеті, кинутому під ліхтар, старанно зашурхотів стилос. Відблиски темного полум’я пробилися назовні, огорнувши планшет. Грабіжник на прізвисько Гвоздило з жаху позадкував, хапаючись за груди й очікуючи, що руки його зараз відчують кров. Однак крові не було, що викликало в грабіжника моторошні підозри.

— Чаклу-у-у-ун!!! — відчайдушно завив він, діставши Кримхільдою по шиї.

— Драпаємо! — охоче відгукнувся напарник, зганьблений додатково, навідліг по тім’ячку.

Крисюк з розпухлим вухом упустив графський гаманець.

— Теофіль Стомачек, він же Міхаль Ловчик, втікач-нелегал з Бадандена! Будинок номер вісім по вулиці Другого Помилування, співмешканка — Брихта Ялова, злодійка на довірі… зганьблений двічі… тричі!.. Чотири рази!.. Записуй!

— Юне ледащо Фелікс Шахрай на прізвисько Гнилий В’юн зганьблений один раз!.. Двічі! Овідію, ворушися!

— Дядьку, не треба-а-а!!!

— Зганьблений! Зганьблений!

— Ганьба в сідницю! Двічі!

Клинки блискавками металися в тьмяному світлі ліхтаря, вражаючи невтомно. Старенький граф несподівано спритно відскочив до стіни, намагаючись не заважати. Доволі розумно з його боку, бо обер-квізитор розійшовся не на жарт. Видовище репетуючих і до смерті переляканих грабіжників дало йому більше задоволення, ніж вигляд порубаних на кавалки тіл. Кроків сорок барон гнав волаючу трійцю провулком, натхненно виконуючи «метеликове віяло Сет-Раббі» і смугуючи втікачів по філейних частинах. Врешті горе-бандити відірвалися від переслідувача і зникли в темряві.

Трохи захеканий Конрад повернув назад.

— Уклінно дякую вам, бароне! Ваші відвага та доблесть…

— Годі вам, графе! Будь-яка чесна людина на моєму місці…

— Чесна і мужня, бароне! Мужня! А це в наші часи не надто поширене поєднання, на жаль.

— Ви мені лестите… — Конрад, як і більшість його сучасників, був доволі чутливий до фіміаму лестощів, проте, постарався перевести розмову на іншу тему. — До речі, графе… Що привело вас у ці нетрі проти ночі?

— Ви не повірите, друже мій! Я заблукав! Вийшов прогулятися перед сном — і не зміг знайти дорогу назад. У вас у столиці надто заплутане планування. Особливо на околицях. І надто зухвалі розбійники. У моєму графстві всяка потолоч не ризикує нападати на людей шляхетного стану.

У останніх словах Рівердейла обер-квізитор вчув натяк на погану роботу Всевидющого Приказу. І знову поквапився змінити тему:

— Я проведу вас до готелю, графе. Нам по дорозі.

— Кличте мене просто, без церемоній — Ернест. Я перед вами в боргу. І не сперечайтеся, будь ласка! О, вибачте, я наступив на ваш планшет…

— Гаразд, не сперечаюсь, — жартівливо підняв руки барон. — Але тоді й ви називайте мене Конрадом.

— Ходімо, друже мій Конраде. Без вас я б, напевне, до ранку шукав дорогу. До речі, як ваша дуель? Сподіваюся, все пройшло добре?

Конрад дозволив собі посміхнутися:

— Цілком. Не гірше, ніж у провулку.

— Від душі поздоровляю! «Віяло Сет-Раббі» у вашому виконанні було чудове! Зважте: це не комплімент, а оцінка знавця. Хоча з лівої… Вам корисно трохи розслабити плече. А кисть при відтяжці, навпаки, закріплювати жорсткіше. Це дозволить скоротити амплітуду без втрати сили. А щодо решти — чудово! Хоч у підручник поміщай.

Слухаючи міркування графа, барон час від часу ствердно кивав, визнаючи зауваження Рівердейла справедливими. Дивно, щоправда, вислуховувати подібні сентенції від ексцентричного старого, врятованого з лабет грабіжників. Але це зайвий раз підтверджувало правильність висновків. Граф ле Бреттен — видатний теоретик ратної справи.

Що стосується практики, то не всім же бути універсалами.

* * *

— …це називається готель?! Це називається столиця?! Мені, жінці похилого віку, жити у вугільному ящику?! Та там же чорно, як у дракона в задниці! І за цей склеп — півбінара в день?! Що? Їжа? Я ще подивлюся, що у вас за їжа! Ще понюхаю! Скуштую на смак! Либонь, помиї такі, що й свині гидуватимуть!

Біля конторки, за якою ховався зіщулений Трепчик-молодший, лементувала стара карга. Найбільше карга скидалася на пірата в спідниці. Вірніше, у багатьох спідницях, що гамузом стирчали одна з-під одної. Голова пов’язана криваво-червоною хусткою, але не по-жіночому, а з вузлом на потилиці та двома хвостами, що спадали на широченні плечі; сиві пасма повибивалися назовні. Обличчя черепахи, усе в зморшках, ніс гачком. Ліве око закрите пов’язкою, праве, глибоко посаджене, хижо зблискує. Рукави плетеної кофти закочені по лікоть; пальці на жилавих руках ворушаться врізнобій.

І голос хрипкий, як у голодної ворони.

— Не турбуйтеся, пані! Зараз запалимо свічки! За рахунок закладу! І годують у нас пречудово, не сумнівайтеся! От їх сіятельство з їх світлістю — добрий вечір, панове! — підтвердять. Я вас особисто проведу, щоб не спіткнулися, борони Вічний Мандрівцю! Ось, я вже й канделябр узяв… Чого ж ви проти ночі приїхали, пані? Ви б зраночку, завидна…

— Коли треба, тоді й приїхала! — каркнула бабця. — Ранком йому, костоїду! Може, взагалі не треба було приїжджати? Та й інших дурнів віднадити?! То я можу…

Здорове її око з підозрою косувало на «сіятельство зі світлістю», що ввійшли в хол. Мабуть, пройдисвіти залітні! — читалося в погляді.

— Що ви! Як можна! Я не те хотів сказати… Дозвольте, я прислужу…

Трепчик не сумнівався в умінні гості віднадити кого завгодно. Така і Вічного Мандрівця з неба зживе. Вхопивши один з вузлів карги, хазяїн крекнув від натуги. Але впорався і, насилу втримуючи канделябр із трьома свічками, кинувся до входу на чорну половину готелю. У цей момент граф, на подив Конрада, рішуче рушив до карги. Майже не спіткнувшись і нічого не перекинувши, зупинився за два кроки.

З достоїнством вклонився:

— Дозвольте відрекомендуватися, пані. Ернест Рівердейл, граф ле Бреттен. Ми, мабуть, будемо сусідами.

Карга витріщилася на графа, і раптом відносно спритно зобразила реверанс.

— Аглая Вертенна. З нетитулованих нобілітів Альгамбри, твоє сіятельство.

— Барон