Читати книгу - "Фальшивомонетники"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ідучи, Венсан поринув у роздуми. У нього виникло відчуття, що здійснення бажань може спричинитися до розпачу, який супроводжує радість і немов ховається за нею.
VIII
Треба або кохати жінок або пізнавати їх. Середини не існує.
Шамфор
У вагоні швидкого паризького потяга Едуар читав книжку Пасавана «Нерухомий шлагбаум». Вона щойно вийшла друком, і він купив її на вокзалі в Дьєпі. Звичайно ж, ця книжка чекала на нього в Парижі; але Едуарові не терпілося познайомитися з нею. Про неї скрізь говорили. Ще ніколи жодна з його книжок не вдостоїлася чести продаватись у вокзальних кіосках. Йому розповідали, що треба зробити для того, аби її туди помістити, але він особливо цього й не прагнув. Едуар не раз казав собі, що йому байдужісінько до того, чи продаватимуться його книжки у вокзальних кіосках, але йому довелося повторити собі це ще раз, коли він побачив книжку Пасавана. Усе, що робив Пасаван і що творилося навколо Пасавана, псувало йому настрій: наприклад ті статті, в яких його книжку підносили до небес. І мов навмисне, в кожній із трьох газет, які він купив, щойно зійшовши з пароплава, була стаття про «Нерухомий шлагбаум». У четвертій був опублікований лист Пасавана, протест проти статті, трохи менш похвальної, ніж інші, раніше надрукованої в цій газеті. У тому листі Пасаван захищав свою книжку й пояснював її. Цей лист роздратував Едуара ще дужче, ніж статті. Пасаван нібито прагнув просвітити опінію; насправді ж він дуже вправно схиляв її на свій бік. Досі про жодну з Едуарових книжок не писали стільки статей. Едуар також ніколи не докладав жодних зусиль для того, щоб здобути прихильність критиків. Якщо вони зустрічали чергову його публікацію холодно, йому було до того байдужісінько. Але читаючи статті про книжку свого суперника, він мусив знову повторити собі, що йому до всього цього байдужісінько.
І не те, щоб він ненавидів Пасавана. Він зустрічався з ним кілька разів, і той здався йому чарівним. Та й сам Пасаван завжди ставився до Едуара з великою приязню. Але книжки Пасавана не подобались Едуарові. Пасаван у літературі здавався йому радше ремісником, ніж митцем. Та годі думати про нього...
Едуар дістав із кишені піджака лист від Лори, той самий, який він перечитував на палубі корабля. Він перечитав його ще раз:
«Мій друже,
Коли я бачила вас востаннє — то було, як ви, певно, пам’ятаєте, в парку Сент-Джеймс 2 квітня напередодні мого від’їзду на південь — ви попросили мене пообіцяти, що я відразу напишу вам, якщо потраплю в скрутне становище. Я дотримую своєї обіцянки. До кого ще, крім вас, могла б я звернутися? Адже я змушена насамперед приховати своє лихо від тих, хто мені найближчий і хто справді міг би допомогти. Мій друже, я справді потрапила в дуже прикру ситуацію. Можливо, одного дня я розповім вам, яким було моє життя, після того як я покинула Фелікса. Він провів мене до самого По, а потім повернувся до Кембриджа, куди його кликали лекції. І зі мною, на жаль, сталася лиха пригода, коли я залишилася там сама-одна, наодинці із собою, зі своєю хворобою, з весною... Чи наважуся я признатися вам у тому, чого не можу сказати Феліксові? Настав той час, коли я мала б повернутися до нього. Леле, я вже не гідна зустрітися з ним. Листи, які я надсилаю йому останнім часом, брехливі, а в тих, які я одержую від нього, я знаходжу лише радість від того, що я добре себе почуваю. І чому я не залишилася хворою? Чому я там не померла?.. Мій друже, я повинна дивитися у вічі очевидному: я вагітна, й дитина, яку я чекаю, це не його дитина. Я не бачилася з Феліксом уже понад три місяці. Хай там як, а я не зможу сказати йому неправду. Я не смію повернутися до нього. Я не хочу повертатися до нього. Він надто добрий. Не сумніваюся, що він би мене простив, а я цього не заслуговую, я не хочу, щоб він мене прощав. Я не наважуюся повернутися до батьків, які думають, що я досі в По. Якщо мій батько про все довідається або здогадається, він спроможний мене проклясти. Він мене прожене. Як я зможу постати перед його доброчесністю, його відразою до зла, до брехні, до всього нечистого? Я боюся також укинути в розпач свою матір, свою сестру. Що ж до того, хто... Але я не хочу його звинувачувати, коли він пообіцяв, що мені допоможе, він був у спромозі зробити це. Але щоб мати більшу змогу допомогти мені, він, на своє лихо, почав грати й програв ту суму, яку мав витратити на мене, на мої пологи. Він усе втратив. Я спершу думала поїхати з ним, байдуже куди, жити з ним, принаймні протягом якогось часу, бо не хотіла ані бути йому тягарем, ані жити його коштом. Я воліла б знайти спосіб самій заробляти собі на життя. Але я не зможу зробити це відразу. Я бачу, йому тяжко мене покинути й він страждає, але він не може зробити інакше, тому я не звинувачую його, але він мене все одно покине. Я живу тут без грошей, живу в кредит у невеличкому готелі. Але це не може тривати довго. Я вже не знаю, як мені бути. На жаль, дороги, якими йти так приємно, можуть привести лише в безодню. Я пишу вам на лондонську адресу, яку ви мені дали, та коли цей лист до вас дійде? А я ж так хотіла стати матір’ю! І ось тепер я плачу з ранку до вечора. Порадьте мені що-небудь, я покладаю якісь надії лише на вас. Порятуйте мене, якщо зможете, а якщо ні... За інших обставин я, можливо, знайшла б у собі більше мужности, але ж тепер не тільки я помираю. Якщо ви не приїдете, якщо ви напишете: «Я не зможу зробити для вас нічого», я не кину вам жодного докору. Сказавши вам «прощай», я спробую не надто жалкувати за життям, але я думаю, що ви ніколи добре не усвідомлювали, що ваші дружні почуття до мене були тим найкращим, що я спізнала у своєму житті, ніколи добре не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фальшивомонетники», після закриття браузера.