Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

Мама подивилася на нас і пошепки промовила: «Так, діти, у вашої сестри сердечне захоплення, і я не хочу, щоби хтось сміявся з неї. Зрозуміло?»

Ми пообіцяли, що не будемо. І тут входить Іджі, з начисто відмитим обличчям, з прямим волоссям, змащеним якимось старим жиром, який вона знайшла в аптечці. Ми намагалися не пирснути зо сміху, але треба було її бачити, оце видовище! Рут лише спитала її, чи не хоче вона ще стручкової квасолі, — а та так спалахнула, що її вуха стали червоні, мов помідори… Петсі Рут не витримала першою і здушено пхикнула. За нею Мілдред. Я, як уже казала, завжди йшла за всіма, тож я теж хихикнула, а тоді Джуліан, який більше не міг стримуватися ні хвилини, плюнув картопляним пюре в бідолашну Ессі Рю, котра сиділа напроти нього.

Було жахливо, що це сталося, але такі речі траплялися. Мама сказала: «Можете вийти з-за столу, діти», і ми всі вибігли до малої вітальні й попадали на підлогу, ледь не помираючи зо сміху. Петсі Рут навіть напудила в штанці. А що найсмішніше, Іджі була настільки оглушена щастям, сидячи поряд з Рут, що навіть не збагнула, чому ми сміялися. Адже, проходячи повз вітальню, вона зазирнула всередину і сказала: «Гарно ж ви поводитесь, коли в нас у домі гостя». І, звісно ж, нас розібрало знову…

Дуже скоро Іджі почала поводитись, як приручене цуценя. Здається, того літа Рут теж почувалася самотньо… Іджі вміла розсмішити її — о, чого б не зробила Іджі, щоб тільки її розважити. Мама казала, що то був єдиний період у житті Іджі, коли ту можна було змусити робити все, що хочеш, — просто попросивши Рут умовити її. Іджі радо зістрибнула б зі скелі, якби її попросила Рут. Я в цьому не сумніваюся! Уперше з дня загибелі Бадді вона навіть пішла до церкви.

Де б не була Рут, Іджі знаходилася десь поряд. То було взаємне почуття. Вони просто прикипіли одна до одної. Часто було чути, як вони сидять на ґанку на гойдалці, хихикаючи цілу ніч. Навіть Сипсі кепкувала з неї. Щоразу, побачивши її біля себе, вона казала: «Стара добра любовна муха вкусила Іджі».

Ми чудово проводили час того літа. Рут, зазвичай досить стримана, вперше навчилася дуркувати і бавитися в ігри. І дуже скоро, коли Ессі Рю грала на піаніно, вона разом з усіма нами приєднувалася до співу.

Ми всі були щасливі. Та одного вечора мама сказала мені, що їй страшно подумати, що буде, коли літо закінчиться і Рут повернеться додому.

Вісл-Стоп, Алабама

18 липня 1924 р.

Рут провела у Вісл-Стоп уже близько двох місяців, і того суботнього ранку о шостій хтось постукав у її вікно. Рут розплющила очі й побачила Іджі, яка сиділа на мелії та жестом просила відчинити вікно.

Півсонна Рут підвелася.

— Що це ти затіяла так рано?

— Ти обіцяла, що сьогодні ми підемо на пікнік.

— Знаю, але хіба це має бути так рано? Сьогодні субота.

— Будь ласка. Ти обіцяла, що підеш. Якщо не підеш просто зараз, я зістрибну з даху і вб’юся. І що ти тоді робитимеш?

Рут засміялася.

— Ну, а як щодо Петсі Рут, і Мілдред, і Ессі Рю, вони хіба з нами не підуть?

— Ні.

— Ти не думаєш, що нам слід їх запросити?

— Ні, будь ласка, я хочу побути з тобою сама. Будь ласка. Я хочу показати тобі дещо.

— Іджі, я не хочу їх ображати.

— Ой, нікого ти не образиш. Вони все одно не хочуть нікуди йти. Я вже їх спитала, вони воліють лишитися вдома на випадок, якщо їхні дурнуваті хлопці заявляться.

— Ти впевнена?

— Звісно, впевнена, — збрехала Іджі.

— Як щодо Нінні та Джуліана?

— Вони кажуть, що мають справи на сьогодні. Ну ж бо, Рут, Сипсі вже приготувала нам закуску, лише для нас двох. Якщо ти не підеш, я зістрибну і моя смерть буде на твоїх руках. Я лежатиму мертва у своїй могилі, і ти шкодуватимеш, що не пішла зі мною на якийсь маленький пікнік.

— Ну, добре. Дай мені хоча б одягнутися.

— Поквапся! Не треба виряджатися, просто виходь — я чекаю тебе в машині.

— Ми поїдемо на машині?

— Звісно. Чом би й ні?

— Гаразд.

Іджі не стала згадувати, що о п’ятій ранку прокралася до кімнати Джуліана й викрала ключі від його «Моделі Т» з кишені його штанів, тож було вкрай важливо вшитися звідси, перш ніж він прокинеться.

Вони їхали до місця, яке Іджі знайшла вже давно, біля озера Дабл-Спринґс, із водоспадом, що впадав у кришталево чистий струмок, наповнений гарними коричневими й сірими камінцями, круглими й гладенькими, як яєчка.

Іджі розстелила ковдру й винесла з машини кошика. У неї був дуже загадковий вигляд.

Нарешті вона сказала:

— Рут, якщо я покажу тобі дещо, ти присягнешся, що не розповіси про це жодній живій душі?

— Покажеш мені що? Що саме?

— Ти присягаєшся? Нікому не скажеш?

— Присягаюся. То що ж це?

— Я покажу тобі.

Іджі потяглася до кошика для пікніка й дістала звідти порожню скляну банку. Сказала:

— Ходімо.

Вони йшли майже милю, заглиблюючись у ліс.

Нарешті Іджі показала на дерево і мовила:

— Ось воно!

— Ось що?

— Той великий дуб он там.

— А.

Вона взяла Рут за руку й обвела її навколо дерева, зупинивши ліворуч, метрів за п’ятдесят від дуба.

— А тепер, Рут, ти стій на місці й, що б не трапилось, не ворушися.

— Що ти збираєшся робити?

— Не зважай, просто спостерігай за мною, гаразд? І мовчи. Не здіймай галасу, хай там що.

Іджі, яка була боса, попрямувала до великого дуба, на півшляху обернулася, аби переконатися, що Рут спостерігає за нею. За п’ять метрів до дерева вона знову впевнилася, що Рут дивиться. А тоді зробила вражаючу річ. Дуже повільно, з тихим дзижчанням вона піднялася навшпиньки і запхала руку з банкою просто в дупло в дубі.

Несподівано Рут почула звук, схожий на шум циркулярної пилки, і небо почорніло від хмари розлючених бджіл, що висипали з дупла.

За кілька секунд Іджі була з голови до ніг обліплена тисячами бджіл. Дівчина просто стояла на місці, а за хвилину обережно витягнула руку з дерева й з тим самим дзижчанням повільним кроком