Читати книгу - "Покров"

— Наталоччина спадщина від баби Саші… - читала, ледь розбираючи бабусині карлючки. — Золоті монети — три штуки, ланцюжок золотий із золотим серцем. Діаманти — чотири штуки.

— Діаманти? — в ошелешеної Ади щелепа відвалилася.

Де?! До «Подольська»! До гвинтика розбере, а камінці знайде! Автівку купить. «Москвич»! І килим на стіну! Нещадним обшуком розгромила бабусину кімнату вщент — пилюка куриться, — та, крім двох махрових рушників у шухляді, нічого корисного не знайшла. Засмутилася вкрай.

— Так нечесно! — поскаржилася чи то Богові, чи то бабусі-покійниці.

Смикнула сердечко: зсередини ледь чутно — дзень. Та в серці сховано щось! Як відкрити?! Аж запаморочилося: тремтячими руками знімала з шиї ланцюжок.

— Як же я одразу не здогадалася! — шепотіла затято. Крутила в руках золоте сердечко, биту годину обдивлялася блискучу гладку поверхню без натяків на кнопочки, смикала витончений гачок, на якому висіла прикраса. Та як ти відкриваєшся, кляте серце?!

— Падлюки! — відіслала вітання ювелірам.

Спересердя зачепила нігтем хвостик літери «К» — сердечко рипнуло і розчахнулося. Усередині виблискували чотири прозорі камінці.

Аж у сльози.

— Ох, заживу… — де вже тут зважати на заповіт, бабиною рукою написаний: не твоє, Аїдо! Матері твоєї спадщина…

— Не заслужила злодюжка! — обурилася. — Моє! Хай платить, підла, раз покинула дитину на бабцю! Усього собі накуплю…

Та все сталося не так, як гадалося. Ледь обміняла одну золоту монету на вовняний килим у торгашки Тоньки Захарченко. Та з наслідками — до Адиної квартири почали навідуватися підозрілі люди: «Може, ще золото маєш?» «Ні, звідки?!» — трусилася, заховала скарб подалі від очей на довгі роки, аж до розвалу СРСР: надто вже страшно. Закінчила політех, на заздрість однокурсникам відкараскалася від розподілення в далекі казахські степи — у Києві залишилася разом із перспективним Валею, що він занурився у вищу математику по маківку, навіть ніч в ідеалі ділив: третину Аді, третину науці, третину для неспокійного сну, та ненаситна математика часто забирала собі всі темні години. За два роки то принесло зиск: Валя захистив кандидатську дисертацію і без передиху засів за докторську. Ада влаштувалася інженером із техніки безпеки на «Арсенал», за чотири роки тільки раз змогла на десять діб відірвати чоловіка від науки — таки поїхали до Болгарії. На тому і край розкошам. У 1985-му завагітніла, засмутилася — не хочу, рано! — та по-тихому аборт зробити не встигла. Інтелігентні Валині батьки, які до цього жодного разу не втручалися в сімейне життя сина, не витримали — впали на коліна: на себе всі клопоти візьмемо, тільки збережи життя дитинці! І сумирний чоловік-науковець раптом виявив неабияку наполегливість.

— На завод піду, щоби заробляти більше, — поклав на вівтар сім’ї улюблену математику. — Схаменися, Адочко!

Ада спересердя вихлюпнула чоловікові все, що накипіло за чотири роки сімейного життя! І що з делікатним Валиним характером йому ніде до грошей не пробитися, і що винні в тому Валині батьки, бо ж хіба то нормально, коли вони Аді на день народження то Моема з Гемінґвеєм, то Стендаля дарують, а не холодильник, приміром, чи гроші на чобітки. Ада і так не знає, куди порозпихати ті книжки, які Валя із собою до її квартири припер, наче посаг, а тепер тут ще й дитина житиме?! Може би, спочатку Валя заробив на більшу квартиру, де і його книжкам, і його дитині місця не бракувало?!

Плюнула на чоловікові мордування — гайда до лікаря на аборт проситися, та сивий гінеколог, якому Ада тицьнула п’ятдесят карбованців, аби той про знеболювальне не забув, грошей не взяв і аборт робити відмовився, бо виявив в Адиному організмі фізіологічні відхилення, що тільки пологами і виправляються.

— Аборт кардинально погіршить ваше здоров’я, — настрахав.

Тільки завдяки тому в 1986-му на світ Божий з’явилася Мар’яна.

— Усі біди почалися у 86-му! — і за двадцять сім років по тому вперто повторювала Аїда. З роботи довелося звільнитися, за п’ять років розвалився Союз, перспективний математик Валя впав у математичну депресію: все намагався точно вирахувати, де ж копійчину добути. Ада всадовила чоловікові на шию маленьку дочку — сама зароблятиму! — відважно кинулася зривати перші дикі квіти капіталістичних бур’янів. Набізнесувала в дев’яності — і у двохтисячних гикалося. За один діамантик виписала з баби Тасиної кімнатки в бараках матір-злодюжку, швиденько продала сумнівну нерухомість, на ті гроші накупила електричних чайників, гайнула з ними до Астрахані, бо там, казали, можна перепродати їх утричі дорожче. На півшляху до Каспію залишилася без грошей і чайників. Аби добрі люди на квиток до Києва не скинулися — бозна-як би додому дісталася. Та окріп ще булькав: усе смикалася — то до Польщі, то до Туреччини, та з виторгом — як у того єврея з вареним яйцем. Плюнула, продала залишки материного спадку (не лишилося більше в Аїди ані монет золотих, ані серця, ані діамантиків) — усі гроші вклала в «МММ»: от де багатство! Не стане більше ноги збивати, сидітиме собі вдома, зиску чекатиме. Скоро прозріла, отримала серцевий напад, забилася в обшарпане крісло архіваріуса міського архіву і тихо зненавиділа отих двох, що крутилися у її квартирі на Воскресенці: безперспективного в нових економічних умовах математика Валю Озерова і маленьку Мар’яну, яка зв’язала царівну Аїду по ногах і руках.

— Хоч щось роби! — істерично плювалася чоловікові в лице. — Кради! Убивай! Ґвалтуй, але заробляй!

Валя ніяково усміхався, знизував плечима, зникав із дому, повертався з копійчиною.

— Знову до батьків ходив?! — Ада забирала гроші, та довбати Валю не припиняла. — А сам?! Хіба ти чоловік?! У тебе навіть ім’я жіноче!

Валя винувато зітхав, плентався до дитячої робити те, що вмів найкраще після розв’язання математичних рівнянь, — розповідати Мар’яні казки. Невідомо чому в кожній з них неодмінним героєм виступав рум’яний пекар Крендель — пригощав гарячими пиріжками трьох поросят, Червону Шапочку, Карабаса-Барабаса, навіть Снігову королеву, — тому Мар’яна найпершою підтримала тата, коли напередодні міленіуму він вирішив торгувати дріжджами.

— Для випічки всім дріжджі потрібні! Усім-усім! — весело скакала навколо ошелешеної матері.

— Гроші де взяв? — здивувалася Ада.

Гроші дали вже старенькі Валині батьки: продали квартиру в центрі Києва, частину грошей віддали синові, щоби зміг зачепитися хоч за якесь діло, на залишок купили хату в глухому селі на Чернігівщині, там і смерть зустріли. Математик Озеров грішми розпорядився обачливо: роздав борги, орендував у колишньому дитячому садочку кімнатку під склад, заповнив