Читати книгу - "Смарагдова планета"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Де мне, це я, — квапливо промовив він.
— Скажи мені, чи є у тебе телефон чоловіка, до якого я зібрався в гості?
— Не пам’ятаю, — невпевнено відказав термофіл, — але хлопці десь неодмінно повинні мати. Якщо ти кілька хвилин зачекаєш…
— Ні-ні, — обірвав його Арсей, — у мене всього лиш одна монета, і невідомо, чи вдасться роздобути ще. Послухай, я маю до тебе велике прохання: розшукай той телефон і через півгодини, рівно в п’ятнадцять хвилин на п’яту, подзвони нашому приятелю та займи його розмовою хвилинку-другу.
У домовлений час Арсей наближався до прохідної і з кожним кроком відчував, як усе швидше та швидше б’ється серце. Поблизу більше нікого не було, і на перешкоді стояв один-єдиний чоловік з невеличкою металевою пластинкою психозахисту.
До дверей залишалося ще метрів п’ять, коли раптом у приміщенні задзвонив телефон. Офіцер зняв трубку лінивим жестом, але раптом зірвався на ноги та виструнчився, повернувшись убік і стоячи тепер майже спиною до проходу.
Арсей зрозумів, що ця ефектна вистава — справа Юлінових рук, і кинувся вперед ледь не бігцем. Вахтер зміряв його здивовано-підозрілим поглядом, але раптом невловимо змінився на обличчі, миттю поліз до сейфа і дістав звідти пластинку червоного кольору.
— Я вас дуже уважно слухаю, брате полковнику, але тут страшенного погано чути, — кричав у цей час капітан, відключившись від усього на світі.
Опинившись у дворі, Арсей швидко попрямував до найближчого від прохідної корпусу технічних служб. Черговий вахтер, зиркнувши на колір його жетона, тут же підхопився зі стільця, розплився в улесливій посмішці і чомусь закивав головою. В коридорі Арсею зустрілись два молодики, на сходах — ще кілька чоловік, але ніхто не звернув на нього особливої уваги. Третій поверх, четвертий, довкола заспокійлива тиша, на підвіконнях помітний пил, відразу видно, що сюди, до архівів, навідуються доволі рідко. Звернув праворуч, ще кільканадцять кроків, огидний скрип давно не змащуваних дверей, крайня зліва кабінка, клацання защіпки. Здається, есе.
Невдовзі за стіною почулися перші приглушені кроки, до них приєднались інші, і не вельми потужна звукова хвиля прокотилась по коридору. Згодом тиша ще кілька разів порушувалась запізнілими працівниками, аж поки знову не запанувала над усім четвертим поверхом. Десь у підсвідомості зародилося щось неспокійне, нетерпляче і заштрикало німим проханням: «Давай, починай швидше!», однак йому успішно протистояло спокійно-розважливе: «Зачекай, ще не прийшов час». У коридорі почулося човгання, що поволі наближалося, потім двері неприємно зарипіли, і прокурений чоловічий голос здивовано хмикнув та промовив щось нерозбірливе. Скрипуча мелодія пролунала у зворотному порядку, і незабаром усе стихло.
Слабенькі косі промінчики прожекторів, що долітали знадвору, легенько окреслювали контури предметів, але якщо заплющити очі, то наставала справжнісінька пітьма. У ній можна було розчинити і ноги, і руки, і решту тіла, і сходину з перегородкою — все, що хвилину тому ще здавалося незаперечним, безсумнівним, єдино існуючим у даній частині простору. Натомість виникала інша реальність: об’ємні, живі, тілесні шуми, фони, звуки, сигнали.
Арсей повільно підвівся, наче боячись загубити сигнал, і, ударом ноги відчинивши кабінку, рушив до виходу. Двері черговий раз проспівали свою гидку пісню та ще й голосно гримнули, але тернієць вже ке звертав на це уваги. Він раптом втратив самовладання і кинувся бігти вздовж коридора, однак, відчувши, як джерело сигналів опускається кудись донизу, зупинився. «В цьому корпусі, але нижче, на другому або третьому поверсі, — швидко отямився та повернув назад до сходів. — Але чому тут, де розміщені технічні служби?» За тією думкою клубочився цілий рій інших, готових кричати, ридати, проклинати, але зараз вони були абсолютно зайвими, і Арсей просто заблокував їх.
Третій поверх виявився також порожнім, і з поведінки джерела сигналів стало остаточно зрозуміло: біомаяк разом з мертвим тілом Ореса знаходиться на другому поверсі. Арсей прискорив біг і через півхвилини вже стояв, важко дихаючи, перед нічим не примітними зовні дверима зі скромним номером на невеличкій флуоресцентній пластинці. Трохи збоку на стіні виднілась продовгувата панель з двома рядами кнопок. «Потрібно відшукати код», — промайнуло в голові, і чисто механічно Арсей взявся за клямку, однак всупереч здоровому глузду двері клацнули та м’яко подалися вперед. Це сталося так несподівано, що тіло на якусь хвилю просто-таки закам’яніло. Нарешті Арсей обережно переступив через поріг і, причиниши за собою двері, обвів кімнату уважним поглядом. Побачене змусило його знову вражено завмерти.
Проміння прожектора, відбите стінками внутрішнього дворика, освітлювало невеличке приміщення з двома столами, канцелярською шафою та сейфом. Зрозуміло, що Ореса тут не було і не могло бути, але сигнали все ж таки йшли звідси!
Оціпеніння раптом спало, і Арсей двома стрибками опинився біля столу, що стояв під вікном. На світлій лакованій поверхні лежали Оресів хронометр та крихітний металевий циліндрих, якого хто-небудь інший при такому освітленні міг просто не помітити.
Від думок, які ще хвилину тому роїлись у глибинах свідомості, не залишилося й сліду, а в голові у божевільному хороводі закружляли два запитання: «Як ці прокляті недоумки зуміли витягнути маяк?! Що сталося з Оресом?!». Вони відлунювали в вухах за такою силою, що Арсей не відразу зрозумів, чому це раптом його різонуло відчуття смертельної небезпеки. Він ледве встиг відняти руки від обличчя, коли щось сухо клацнуло, і кімнату залила хвиля нестерпно пекучого світла.
— Арсею, кого я бачу? — почувся знайомий насмішкуватий голос.
— Як же це ти так заблукав? Ми, здається, домовлялись про зустріч зовсім не тут.
Тернієць зумів нарешті розклепити повіки і побачив біля дверей сяючого задоволеною посмішкою Лукара. Той стояв, притулившись спиною до одвірка, і легенько поводив з боку в бік пістолетом. Арсей похитнувся, зробив мимовільний крок до паліденця, і раптом йому в обличчя вдарила потужна паралізуюча хвиля.
«Авантюра, все це було авантюрою…» — ще встиг подумати і знепритомнів.
Доволі швидко прийшовши до тями, Арсей відчув, що його тіло, перехоплене біля колін та під руками, висить у повітрі, не торкаючись підлоги, і рівномірно похитується в такт якомусь гупанню. Обережно розімкнувши повіки та скосивши очі, він побачив невиразні обриси пропливаючих повз нього дверей і зрозумів, що його кудись несуть. В голові шуміло, у роті та носі відчувалося щось неймовірно гидке, а тіло просто-таки задерев’яніло, що дозволяло носіям поводитися з ним, як із звичайною колодою. Почало поволі світлішати, збоку пропливла блідо-синя лампа, потім ноги опустилися донизу, і стало зрозуміло, що ці двоє переносять
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагдова планета», після закриття браузера.