Читати книгу - "Капітани піску"

Зрозуміли й інші. Тичка подумав, що крадіжка — то великий гріх, але доброта падре сильніша за нього. Безногий, накульгуючи більше, ніж завжди, підійшов до падре. Спочатку він майже кричав, а потім уже говорив тихіше.

— Ми можемо покласти їх туди, де вони були. Нам це неважко зробити. Не журіться… — і засміявся.

І посмішка Безногого, і дружні почуття, які падре побачив у очах хлопців (і, здається, сльози на очах у Жоана Здоровила), повернули йому спокій і віру у свій вчинок і свого бога.

— Одна стара вдова дала мені п'ятсот мільрейсів на свічку. Я взяв п'ятдесят, щоб повести вас на карусель. Бог вирішить, чи добре я вчинив. Тепер я куплю свічку.

Педро Куля відчув, що вони в боргу перед падре. Не придумавши нічого кращого, він вирішив відмовитись від задуманої на цей вечір справи.

— Ми збираємось на карусель увечері, щоб подивитися на Кангасейро і Безногого. Чи не хочете з нами, падре,?

Падре Жозе Педро погодився, бо знав, що це — наступний крок до зближення з капітанами піску. І на площу попрямувала група хлопчаків разом із падре. Деякі не пішли, в тому числі й Кіт, що побіг на побачення з Далвою. Але ті, що вирушили туди, мали вигляд добре вихованих хлопчаків, що поверталися з уроку закону божого. Якби вони були добре вдягнені і чисті, їх можна було б вважати за учнів коледжу — в такому чіткому порядку вони крокували.

На площі вони показали падре Кангасейро, який наслідував голоси звірів, одягнений, як і годиться кангасейро, і Безногого, що самотужки управлявся з мотором, бо Ньозіньо пішов до готелю на пиво. Усе навколо було не таке гарне, як увечері, коли крутилися різнобарвні вогні. Але вони пишалися Кангасейро і Безногим. Професор недогризком олівця намалював на кришці ящика Кангасейро, в його екзотичному вбранні. Професор мав хист до малювання і іноді заробляв гроші, зображуючи на плитах хідника перехожих або закохані парочки. Ті зупинялися на хвилину, сміялися над ще не закінченим малюнком, казали:

— Дуже схоже!

Він збирав монетки, потім починав малювати чоловіків у порту і повій, малював доти, доки сторож не гнав його з тротуару. Іноді навколо нього збиралося багато глядачів, і хтось казав:

— Цей малий не без таланту. Шкода, що уряд не піклується про таких обдарованих дітей. — І люди згадували випадки, коли вуличні хлопчики, яких брали на виховання родини, згодом ставали великими поетами, співцями й художниками.

Професор закінчив малюнок на фанері. Він намалював карусель і Ньозіньо Франсу, п'яного як чіп. Усі згромадилися навколо нього. Падре похвалив малюнок.

— Це ж ніби падре Жозе Педро? — почули вони раптом.

Лорнет якоїсь худорлявої старої націлився, на них, мов пістолет. Падре відчув себе якось незручно. Хлопці з цікавістю витріщились на груди старої дами, прикрашені дуже коштовним блискучим кольє. Якусь мить усі мовчали. Тільки падре спромігся врешті вимовити:

— Добривечір, доно Маргарідо.

Удова Маргаріда Сантос спрямувала на нього золотий лорнет.

— І не соромно вам, падре, водитися з таким набродом? Служитель господа бога! Людина духовного сану — і серед цих гультіпак!

— Це діти, сеньйоро.

Стара погордливо дивилася на нього. Падре вів далі:

— Христос казав: «Нехай діти приходять до мене».

— Діти… Теж мені — діти! — І стара плюнула.

— «Хто спокусить одного з малих цих, що вірять у мене, — казав господь, — тому краще було б, якби повісили йому жорно на шию і скинули його в море». — Падре Жозе Педро підняв голос.

— Це не діти. Це — бандити, шахраї, злодії. Які вони діти? Цілком може бути, що це капітани піску… Злодії… — Вона кричала дуже сердито.

Хлопці з цікавістю дивились на стару. Лише Безногий, який прийшов щойно з каруселі, бо повернувся Ньозіньо, позирав на неї люто. Педро Куля ступив крок уперед і хотів пояснити їй:

— Падре лише хоче нам допомогти… Але стара відсахнулась.

— Не підходь до мене, не підходь, негіднику! Якби не падре, я б покликала поліцію…

Педро Куля розсміявся, подумавши, що якби не падре, на ній уже не було б ні кольє, ні лорнета.

Стара пішла, не стримавшись, щоб роздратовано не сказати священику:

— Так ви далеко не підете, падре. Будьте обережнішими у своїх знайомствах.

Педро Куля захлинався від сміху, і падре теж розсміявся, хоча йому було сумно через цю стару. Але карусель усе крутилась, забавляючи гарно вдягнених дітлахів, і потроху очі капітанів піску знову прикипіли до неї, в них палало бажання покататися на кониках, у круговерті вогнів. «Так, вони діти», — подумав падре.

Надвечір почалася злива. Невдовзі дощ перестав, темні хмари зникли з неба, замерехтіли зорі, і засяяв повний місяць. Вдосвіта на площу з'явились капітани піску. Безногий завів мотор, і хлопці забули, що вони не такі, як інші діти. Забули, що немає в них домівок, що не мають вони ні батьків, ні матерів, що живуть з крадіжок, як дорослі, яких боїться місто і називає бандитами. Забули й про слова старої з лорнеткою. Забули вони про все і були вже такими, як інші діти, їздили на каруселі й раділи кольоровим ліхтарям. Зірки ряхтіли, світив місяць. Але яскравіше за місяць, яскравіше за зорі палали серед ночі сині, зелені, жовті й червоні вогні «великої японської каруселі».

Доки

Педро Куля вдарив чотирирейсовою монетою об стіну будинку митниці. Монета впала перед монетою Гульвіси. Потім прицілився Тичка, і його монета впала поміж монетами Педро та Гульвіси. Гульвіса сидів навпочіпки й дивився на гроші. Вийняв з рота сигарету:

— Оце так! Погано починаю…

Грали далі, але Тичка і Гульвіса програли дрібні, і Педро Куля заховав копійки до кишені.

— Маєте рацію.

Перед ними, припнуті до причалу, стояли рибальські човни. З базару поверталися чоловіки й жінки. Капітани чекали сьогодні ввечері на човен Божого Улюбленця. Цей майстер капоейри зараз ловив рибу, бо рибальство і було його основною професією. Узялися грати далі, і Педро Куля виграв ще дві чотирирейсові монети. Шрам на обличчі в нього почервонів. Радів, що переміг суперників у гарній грі, особливо коли гравці були такі сильні, як Тичка, котрий довго вважався найкращим гравцем у їхньому товаристві, а також Гульвіса. Коли скінчили, Гульвіса вивернув кишені:

— Доведеться позичити в тебе, бо в мене більше немає ні крузадо[14]. Все програв.

Потім подивився на море і на причалені човни:

— Божий Улюбленець повернеться надвечір. Ходімо на доки!

Тичка сказав, що чекатиме на Божого Улюбленця, а Педро Куля і Гульвіса попростували