Читати книгу - "Ляльковий дім"

Рерлун. Як ваша ласка, пане консул.

Бернік. Мені спало на думку… Приміром, затівається яке-небудь велике підприємство, яке має створити добробут тисяч людей… І треба принести в жертву одного…

Рерлун. Як це?

Бернік. Припустімо, хтось задумав улаштувати велику фабрику і знає напевне, з досвіду, що рано чи пізно при експлуатації цієї фабрики справа не обійдеться без людських жертв.

Рерлун. Справді, це більш ніж імовірно.

Бернік. Або хтось інший заводить рудники. Він бере на роботу і батьків сімей, і життєрадісну молодь. І можна ж з певністю сказати, що не всі вони уціліють, працюючи там?

Рерлун. На жаль, це, мабуть, так і є.

Бернік. Ну от. Така людина, отже, наперед знає, що її підприємство вимагатиме з часом людських жертв. Але це підприємство має на меті громадську користь. Кожна принесена жертва, безсумнівно, окупиться добробутом сотень людей.

Рерлун. А, це ви про залізницю? Тут теж попереду чимало небезпечної праці… виймання ґрунту, вибухи і таке інше.

Бернік. Так, так, про залізницю… Звичайно, з проведенням залізниці тут заведуться фабрики, відкриються рудники. Та чи не вважаєте ви все-таки…

Рерлун. Любий пане консул, ви надто вже совісні. По-моєму, якщо ви покладетесь на волю провидіння…

Бернік. Так, так, звичайно, провидіння…

Рерлун…то вам нічого буде собі закинути. Будуйте собі з Богом свою залізницю.

Бернік. А коли взяти особливий випадок. Припустімо, треба провести вибух у небезпечному місці; від цього вибуху залежить все будівництво. І, припустімо, інженер знає, що робітник, який підірве міну, заплатить за це життям… А підірвати її все-таки треба, значить, інженер мусить послати робітника…

Рерлун. Гм…

Бернік. Знаю, що ви хочете сказати! Хай інженер сам візьме запалений гніт і йде підірвати міну, — це буде подвиг! Але ж так не робиться. Значить, він пожертвує робітником.

Рерлун. Ні один з наших інженерів цього не зробить.

Бернік. Але у великих країнах жоден інженер не замислився б над цим.

Рерлун. У великих країнах — мабуть. Суспільство в цих країнах до того зіпсуте й безсовісне…

Бернік. Ну, воно робить і чимало добра.

Рерлун. Від кого я це чую? Ви завжди…

Бернік. У великих країнах людина має більший простір, більші можливості попрацювати для суспільного добра. Там не бояться жертв заради величної справи. А тут тебе по руках і по ногах обплутують всілякі забобони, різні дріб'язкові міркування…

Рерлун. Хіба людське життя… дріб'язкове міркування?

Бернік. Авжеж, коли це одиничне людське життя заважає добробуту тисяч.

Рерлун. Але ж ви берете зовсім неможливий випадок, пане консул! Я вас сьогодні рішуче не розумію. І ви ще посилаєтесь на великі країни. О, там! Яка там ціна людського життя! Там ризикують живими людьми, як капіталами. У нас, сподіваюсь, прийнятий інший, більш моральний погляд на речі. Візьміть ви шановних наших судновласників. Назвіть мені хоч одного, який з мерзенної користі пожертвував би бодай одним людським життям. І пригадайте потім цих шахраїв з великих країн, які, не вагаючись, з користі пускають в море справжні плавучі гроби.

Бернік. Я не кажу про непридатні судна!

Рерлун. А я кажу про них, пане консул.

Бернік. Але навіщо ж? Це до справи не стосується… Ох, оці боягузливі дріб'язкові міркування! Що, якби одному з наших генералів довелось послати свій загін в огонь і покласти його весь на місці, — він би потім жодної ночі не заснув спокійно! Не так в інших місцях. Послухали б ви, що він розповідає…

Рерлун. Він? Хто? Американець?

Бернік. Еге ж. Послухали б ви, як у них в Америці…

Рерлун. Він тут? Чом ви мені не сказали? Я зараз…

Бернік. Дарма. Нічого ви з ним не зробите.

Рерлун. Побачимо! Та ось і він.

Йоган входить з лівого боку.

Йоган (звертаючись крізь відчинені двері в сусідню кімнату). Ну гаразд, Діно. Хай так. Та вам від мене все ж не утекти. Я знову повернусь, і тоді ми дійдемо згоди.

Рерлун. Дозвольте спитати, на що ви натякаєте цими словами? Чого ви хочете?

Йоган. Хочу, щоб дівчина, перед якою ви мене вчора обмовили, вийшла заміж за мене.

Рерлун. Заміж? За вас? І ви смієте?…

Йоган. Я хочу одружитися з нею.

Рерлун. Ну, так знайте ж! (Підходить до напіврозчинених дверей.) Фру Бернік, прошу вас, будьте свідком… І ви теж, фрекен Марта. Нехай і Діна прийде. (Побачивши Лону.) А, і ви тут?

Лона (появляючись на дверях). І мені прийти?

Рерлун. Будь ласка; чим більше, тим краще.

Бернік. Що ви хочете зробити?

З лівого боку входять Лона, Марта, Діна і Гільмар.

Бетті. Пане ад'юнкт, при всьому моєму бажанні я не змогла перешкодити йому…

Рерлун. Так я це зроблю, добродійко… Діно, ваші вчинки нерозсудливі, але я не дуже вас звинувачую. Надто довгий час ви лишалися без належної моральної підпори. Це я винний, що не запропонував її вам раніше.

Діна. Не треба! Не кажіть про це тепер.

Бетті. Що таке?

Рерлун. Саме тепер я й повинен заговорити, Діно, хоч ваша поведінка вчора й сьогодні дуже ускладнила моє завдання. Але заради вашого порятунку я ні на що не подивлюся. Пригадайте слово, яке я вам дав, пригадайте також, що ви обіцяли мені, коли я скажу, що настав час… Тепер я не смію більше відкладати, а тому… (Звертаючись до Погана.) Ця дівчина, яку ви переслідуєте, моя наречена!

Бетті. Що ви кажете?

Бернік. Діно!

Йоган. Вона? Ваша?…

Mарта. Ні, ні, Діно!

Лона. Це брехня!

Йоган. Діно, він правду говорить?

Діна (після невеличкої паузи). Так.

Рерлун. Сподіваюсь, це покладе край усім підступам спокусника. Хай дізнається все наше товариство про цей крок, вчинений мною для блага Діни. Маю тверду надію, що його не перетлумачать на зле. А тепер, добродійко, я гадаю, нам краще забрати її звідси і постаратись повернути мир її збентеженій душі.

Бетті. Так, ходімте. О Діно, яке це щастя для тебе!

Виходить наліво з Діною. Рерлун іде слідом.

Mарта. Прощай, Йогане! (Виходить.)

Гільмар (на дверях тераси). Гм… я б сказав!

Лона (провівши Діну поглядом). Не вішай носа, хлопче! Я зостанусь тут і буду стежити за пастором. (Виходить направо.)

Бернік. Йогане! Тепер не поїдеш на «Індіанці».

Йоган. Саме тепер поїду!

Бернік. То, значить, не повернешся?

Йоган. Повернусь.

Бернік. Після всього цього? Навіщо?

Йоган. Щоб помститися вам усім, щоб знищити, кого тільки зможу! (Виходить направо.)