Читати книгу - "Війна з саламандрами. Мати. Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Містер Ейб помітив, що вже не милується перламутровим морем, а з похмурою, дуже похмурою міною пересіває між пальцями пісок із дрібненькими черепашками. На серці в нього було тяжко й прикро. Татусь сказав: «Побач трохи світа». Чи вони вже побачили трохи світа? Містер Ейб намагався згадати, що ж він, власне, бачив, але в пам’яті його зринало лише одне: як Джуді та любонька Лі демонструють свої ноги, а Фред, плечистий Фред сидить перед ними навпочіпки. Ейб іще дужче спохмурнів. «Як же хоч цей кораловий острів називається? Тараїва, казав капітан. Тараїва, чи Тахуара, чи Тараїхатуара-та-хуара. Може, краще було б уже вернутись додому, і я скажу старому Джесові: татку, ми були аж на Тараїхатуарі-та-хуарі. Якби хоч я того капітана не кликав! — злостився на себе містер Ейб. — Треба побалакати з Лі, щоб такого більше не робила. Боже, як воно вийшло, що я її так страшенно кохаю! Коли прокинеться, треба поговорити з нею. Сказати їй, що ми могли б побратися… — Очі в містера Ейба були повні сліз: — Боже, чи це кохання, чи мука, чи, може, ця нестерпна мука від того, що я її кохаю?»
Підведені синім, лискучі повіки любоньки Лі, схожі на тонесенькі скойки, здригнулися.
— Ейбе, — почувся сонний голос, — ти знаєш, про що я думаю? Що на цьому острові можна зняти роз-кіш-ний фільм.
Містер Ейб засипав свої нещасливі волохаті ноги дрібним піском.
— Чудова ідея, любонько. А який?
Любонька Лі розплющила свої бездонно сині очі.
— Ну, хоч би так: уяви собі, що я буду на цьому острові Робінзонкою. Жінкою-Робінзоном. Правда, напрочуд нова думка?
— Атож, — невпевнено відповів містер Ейб. — А як би ти попала на цей острів?
— Дуже просто, — промовив солодкий голосок. — Наша яхта розбилась би під чаа бурі й ви всі потонули — ти, Джуді, капітан і всі.
— І Фред теж? Адже Фред плаває як риба.
Гладеньке чоло насупилось.
— Ну, хай Фреда з’їсть акула. Це буде розкішний кадр! — любонька аж у долоні заплескала. — Адже у Фреда неймовірно гарне тіло, правда?
Містер Ейб зітхнув.
— А далі як?
— А мене б непритомну викинула на берег хвиля. Я була б у піжамі — в отій «синій у смужечку, що так тобі сподобалася позавчора. — З-під ніжних примружених повік сяйнув погляд, щодуже до речі й наочно демонстрував спокусницьку сиДу жіноцтва. — Власне, цей фільм має бути кольоровий. Усі кажуть, що синій колір надзвичайно пасує до мого волосся.
— А хто б тебе там знайшов? — діловито допитувався містер Ейб.
Любонька замислилась.
— Ніхто. Який же з мене був би Робінзон, якби тут були люди, — сказала вона несподівано логічно. — Тому ж і роль така чудова, що я весь час грала б сама. Уяви собі: «Лілі Веллі в головній і взагалі єдиній ролі!»
— І що б же ти робила протягом цілого фільму?
Лі звелась на одному лікті.
— Це я вже придумала. Купалась би й співала на високій скелі.
— В піжамі?
— Без, — відказала любонька. — Правда, це був би страшенний фурор?
— Ну, не грала б же ти весь фільм голою, — промурмотів Ейб відверто несхвально.
— А чому? — невинно здивувалась любонька. — Що тут такого?
Містер Ейб промимрив щось нерозбірливе.
— А потім… — Лі задумалася. — Стривай, уже знаю. Потім мене викрала б горила. Розумієш, така страшенно волохата чорна горила.
Містер Ейб почервонів і став заривати свої ненависні ноги ще глибше в пісок.
— Але ж тут нема ніяких горил, — заперечив він не дуже переконливо.
— Є. Тут є всілякі звірі. Треба дивитись на це по-мистецькому, Ейбе. До мого кольору шкіри горила пасуватиме надзвичайно. А ти помітив, які у Джуді волосаті ноги?
— Ні, — відказав Ейб, якому ця тема була вкрай прикра.
— Жахливі ноги, — сказала любонька й задивилась на свої литки. — А коли та горила нестиме мене в обіймах, із джунглів вийде молодий дикун і вб’є її.
— А як він буде одягнений?
— У нього буде лук, — не вагаючись вирішила любонька. — І вінок на голові. Той дикун візьме мене в полон і відвезе до табору людожерів.
— Тут ніяких людожерів нема, — пробував Ейб заступитись за острівець Тахуару.
— Є. А людожери надумають принести мене в жертву своїм ідолам і під час цього обряду співатимуть гавайських пісень. Знаєш, таких, як негри співають у ресторані «Парадайз». Але той молодий людожер закохається в мене… — прошепотіла любонька з круглими від захвату очима. — А потім у мене закохається ще один дикун — ну, скажімо, ватажок їхнього племені… а тоді ще один білий…
— Де ж тут візьметься той білий? — задля точності спитав Ейб.
— А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання», після закриття браузера.