Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Адюльтер 📚 - Українською

Читати книгу - "Адюльтер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Адюльтер" автора Пауло Коельо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 56
Перейти на сторінку:
минулого разу зробили помилковий вибір, і тепер обрали мене».

Велика переможниця стверджує: «Голосування жінок було фундаментальним для мене».

Леман Бле з місцевого телебачення влаштував свою студію в головній залі. Його політична представниця, невиразний об’єкт бажання дев’ятьох чи десятьох присутніх тут чоловіків, ставить інтелігентні запитання, але замість відповідей вислуховує заздалегідь заготовлені фрази, схвалені асистентами.

У якусь мить Жакоба Кеніга покликали на вечерю, і я спробувала наблизитися до нього, аби почути, що він каже, але якась жінка перепинила мене:

— Я пані Кеніг. Жакоб багато розповідав мені про вас.

Яка жінка! Білява, із синіми очима, в елегантному чорному кардигані з червоним шарфом фірми «Ерме». До речі, це єдина річ, виробника якої можна впізнати.

Усі інші деталі її одягу, безперечно, були пошиті найкращим стилістом Парижа, чиє ім’я тримається в таємниці, щоб уникнути копій.

Я задля компліменту намагаюся вдати подив.

— Жакоб розповідав вам про мене? Я брала в нього інтерв’ю, а через кілька днів ми разом пообідали. Хоч журналісти не повинні висловлювати свою думку про тих, у кого вони беруть інтерв’ю, я вважаю вашого чоловіка людиною мужньою, адже він витримав спробу шантажу.

Маріанна — або мадам Кеніг, як вона відрекомендувалася мені, — вдала, ніби зацікавлена моїми словами. Либонь, вона знає більше, аніж показують її очі. То Жакоб розповідав їй про нашу зустріч у Парку живої води? Запитати мені в неї про це?

Інтерв’ю з телевізійником Леманом Бле вже розпочалося, але їй, здавалося, було зовсім нецікаво слухати, що там казав її чоловік, бо вона, безперечно, знала це напам’ять. Безперечно, це вона вибрала для нього голубу сорочку й краватку попелястого кольору, фланелевий піджак досконалого крою, годинник, який він носив на руці, — не такий дорогий, щоб здаватися предметом хизування, і не такий дешевий, щоб демонструвати зневагу до однієї з головних галузей індустрії нашої країни.

Я запитала, чи вона готова зробити якусь заяву. Вона сказала, що коли я маю на увазі її працю як асистентки професора філософії в Женевському університеті, це буде для неї приємністю. Але звертатися до неї як до дружини щойно вдруге обраного депутата було б абсурдом.

Мені здалося, вона провокує мене, і я вирішила відплатити їй тією самою монетою.

Я сказала, що захоплююся почуттям її гідності. Вона знає, що її чоловік має роман із дружиною свого друга, а проте не вчинила скандалу. Навіть тоді, коли ця історія з’явилася в газетах напередодні виборів.

— Навпаки. Коли йдеться про секс за обопільною згодою, у якому немає місця для кохання, то я перебуваю на боці свободи в стосунках.

Чи вона на щось натякає? Мені не вдається подивитися прямо в сині прожектори її очей. Я лише відзначила, що макіяжем вона не зловживає. Їй це непотрібно.

— І я навіть скажу вам більше, — додала вона. — Це була моя думка — повідомити вашу газету через анонімного інформанта й оприлюднити цю історію за тиждень до виборів. Люди швидко забули про невірність, але назавжди запам’ятали, з якою мужністю він заперечив корупцію, навіть наразившись на ризик створити проблему у своїй родині.

Вона засміялася зі своєї останньої фрази й попросила, щоб цю заяву не публікували в газеті.

Я сказала, що за правилами журналістики люди зазвичай просять не публікувати щось, перш ніж заговорять нехай там про що. Журналіст або погоджується задовольнити їхні прохання, або ні. Коли про це просять згодом, то це те саме, що намагатися зупинити листок, який упав у річку й пливе туди, куди несе його течія. Листок уже неспроможний мати власну думку.

— Але ж ви погодитеся з моїм проханням, хіба ні? Ви ж не маєте найменшого інтересу зашкодити моєму чоловікові.

За менш ніж п’ять хвилин розмови між нами виникла відверта ворожість. Із певним невдоволенням я погодилася не публікувати її заяв. Вона зафіксувала у своїй дивовижній пам’яті, що наступного разу має просити не публікувати свої заяви заздалегідь. З кожною хвилиною я довідувалася про щось нове. З кожною хвилиною наближалася до його амбіцій. До його амбіцій, бо Жакоб сказав мені, що він нещасливий у житті.

Вона не відривала очей від мене. Я вирішила повернутися до ролі журналіста й запитала, чи не хоче вона додати ще щось. Чи вона готувала вдома святковий вечір для найближчих друзів?

— Звичайно, ні! Ви тільки уявіть собі, скільки в мене було роботи. А крім того, він уже обраний. Свята та вечірки треба влаштовувати раніше, щоб забезпечити голоси.

Я знову відчула себе ідіоткою, але треба було поставити ще одне запитання.

— Жакоб щасливий?

І тоді я побачила, що добулася до суті. Мадам Кеніг подивилася на мене поблажливо й відповіла, роблячи паузи між словами, ніби була професором і читала мені лекцію:

— Звичайно, він щасливий. Невже ви могли уявити собі, що ні?

Ця жінка заслуговувала, щоб її стратити й четвертувати.

Нас одночасно урвали. До мене звернувся асистент, який хотів відрекомендувати мене переможниці; до Маріанни підійшов хтось, щоб її привітати. Я сказала, що мені було приємно познайомитися з нею. Я хотіла ще додати, що за іншої нагоди хотіла б довідатися більше — без публікації, звичайно, — про її ставлення до сексу з дружиною друга, якби в ньому було кохання, але часу на це вже не було. Я подала їй свою візитівку, адже наша розмова потребувала якогось завершення, але вона мені своєї не дала. Проте, перш ніж я відійшла, вона взяла мене під руку й сказала, звертаючись до асистента переможниці й суб’єкта, який підійшов привітати її з перемогою чоловіка:

— Я щойно розмовляла з нашою подругою, яка обідала з моїм чоловіком. Вона прикро мене здивувала. Вона вдає із себе сильну особу, насправді є дуже слабкою. Прикидається впевненою в собі, марнуючи час на запитання до себе, що думають інші про неї та про її працю. Певно, це особа неймовірно самотня. Як ти знаєш, люба, ми, жінки, наділені надзвичайно гострим шостим чуттям, аби збагнути, хто загрожує нашим взаєминам. Хіба не про це йдеться?

— Може, і так, — відповіла я без жодних емоцій. На обличчі асистента з’явився вираз невдоволення. Переможниця чекала на мене.

— Але вона не має найменшого шансу, — завершила свою промову Маріанна.

І подала мені руку. Я подякувала їй і пішла геть, нічого не намагаючись пояснити.

Протягом усього ранку в понеділок я телефонувала на мобілку Жакоба. Ніхто не відповідав. Певно, мій номер у нього заблокований. Я телефонувала йому кілька разів, але відповіді не було.

Я зателефонувала його асистентам. Вони повідомили мені, що

1 ... 17 18 19 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адюльтер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адюльтер"