Читати книгу - "Веселий ярмарок"

— Ні, я варив по-новому, на газовій плиті.

— Хто ж проти газу? Давайте, куме, попробуємо отієї... газованої...

— Як давайте, то давайте. Куме, ви чоловік письменний. Скажіть, скільки було апостолів?

— Дванадцять... Дванадцять, куме. Хороше писали. Ой і писали ж душевно: «Прийдіте ко мне, алчущі, і я утолю вас...». Давайте, куме, отієї... Вона добре утолює...

— Кажете, куме, дванадцять?.. А я думаю, чого така євангелія товста! А чого ж вони по-різному писали? Матфей одне писав, а Павло — друге?

— Еге-ге!.. Це ви мені, куме, задачу дали. Ви краще запитайте листівкою. Коротенько напишіть: «Ми чули, що в нашому районі благотворно працює товариство «Знання». Будь ласка, приїжджайте до нас у село. Ми вас радо зустрінемо й машину вишлемо. Сотворіть у нашому клубі чудо — прочитайте лекцію».

Буває, що до куті не лише меду дають, але ще й кабанця підкладають...

— Василю! Я ж сьогодні кабанця заколов. Приходь хвоста смалити!

Свинячого хвоста кум умів і смалити, і добренько оцтом намочити. Хапонеш — аж у носі закрутить.

Та хіба тільки в носі?.. І земля під ногами закрутиться. Доводиться тоді її, бідолашну, руками тримати. Щоб не так хиталася...

А в бригаді гаряча пора — звозити насіння час.

Питають:

— Машина до вивозки готова, заправлена?

Відповідають:

— Не знаємо, чи машина заправлена, а Василь Михайлович підходяще заправилися... Лежать!..

— Гукайте, хай встають.

Кажуть, щоб моментом устати, треба холодною водичкою голову кропити. Але за новою процедурою — не воду на голову лити, а голову в бочкотару з розгону заганяти... Оця процедура добре, кажуть, освіжає...

Не знаю. Не пробував. Рекомендувати не буду.

Євген Колодійчук

БУЛЬДОГ НА КУРОРТІ

— Цього разу до моря ми не поїдемо,— заявила, зібравши загальні сімейні збори, Теодора Семенівна Марципан напередодні відпустки.

Чоловік її, Марко Ферапонтович, здивовано зняв окуляри, та зустрів лазерний погляд дружини і поспіхом почепив їх на місце.

Семирічні близнята, Оксана та Юзик, зацікавлено пасли батьків оченятами.

— Там купаються різні люди, і наш Цезар може заслабнути,— прошила ще раз хирлявого Марка свинцевою чергою слів.— Поїдете всі до баби Катрі. Я поки що лишаюся тут.

Ферапонтович з Цезарем покірливо дивилися в очі хазяйці.

— Будете поїти його парним молоком,— погладила пса по загривку,— водити його на прогулянку до річки, в ліс, на луки.

— Ура!— залящало дзвінко в хаті, і Оксана з Юзиком пустилися з прицоком у танок.— Будемо з ним пасти корову!

— Що ви?!— зробила страшні круглі очі Теодора Семенівна.— Вона може нашого Цезаря штрикнути рогом. Зробить з нього шашлик. Ніякої корови! Береш з собою скрипку, будеш вчити сольфеджіо.

— А я за коровою вчитиму. Вижену вранці пасти на росу, як заграю їй на лузі ІПопена — молоко знаєш яке жирне буде...

— Тільки мені без фокусів. Для корови існує баба Катря. В тебе — уроки музики, вчитимеш там англійську. І гуртом доглядатимете Цезаря. Приїду перевіряти...

У селі саме підгортали картоплю. Темно-зелене листя гойдалося рівненькими рядками, на вершках картоплиння вже прокльовувався кремовий цвіт, поміж ним робили ревізію бджоли, басовито і солодко гули джмелі, а щемливими ранками пелюстки вигойдували, мов немовлят, перламутрові краплинки роси, що спалахували враз сонячним полум'ям...

Цезар захоплено гасав картоплинням, добродушно погавкував на коня, що тягав підгортальника, жартома плигав Юзикові на плечі, і вони з галасом обидва падали в міжряддя.

— Де це ви доп'яли таке теля? — питав дядько Яків, стримуючи коня.

— Хіба це теля? Бульдог! — дивувалася з дядькової необізнаності Оксанка.

— Його ж запрягати можна замість мого Гнідка,— чиркнув старий сірником і затягся цигаркою.

— А йдіть вже обідати! — кликнула з літньої кухні баба Катря.

Коли дядько Яків спутав коня і пустив його пастися, Юзик підкликав Цезаря, прив'язав посторонком до плуга і став поганяти.

— Вйо, гнідий, вйо! — цвьохкав він батогом, прицмокуючи, але Цезар лише вибачливо скавчав та дер лапами землю, намагаючись зрушити Плужка з місця, виправдати довір'я свого юного господаря.

— Ех, ти, слабак,— зневажливо цвиркнув Юзик крізь зуби.— Дарма тебе мати з ложки годує.

Поволеньки став розв'язувати посторонки, стиха наспівуючи «Розпрягайте, хлопці, коні».

— Ану, давай випишемо тобі наряд на легшу працю,— враз прояснів хлопець, забачивши оддалік борони.

За хвилину Цезар з гавкотом уже «боронував» картоплиння, панахаючи навпіл кущі, вириваючи з коренем бульби. А щасливий Юзик по-дорослому вимахував у повітрі батіжком.

— Е, так діло не піде,— свиснув дядько Яків, побачивши «шефську допомогу».

— Ти краще, голубе, присобач його до пасажирського транспорту. Зроби самохідного велосипеда. В твого бульдога мало не кінська сила. Будеш гасати, як реактивний,

— Справді? — загорілися очі в малого помічника.

— Точно тобі кажу. Краще, ніж мотоциклом. Вихлопних газів вважай що нема, і вп'ять же таки — економія бензину.

Другого дня юний випробувач прив'язав ланцюгом Цезаря до рами велосипеда, і машина потужністю в одну собачу силу з заливчастим гавкотом гасала по селу, здіймаючи куряву та розлякуючи курчат, що ніжилися в нагрітій сонцем пилюці.

Коли Теодора над'їхала з інспекторською перевіркою, їй назустріч до автобусної зупинки летіла диво-колісниця. Може, й поминула б увагою, хіба мало некультурної дітлашні на селі експлуатує чотириного друга, примушує його пасти отару, череду корів, стерегти обійстя,— коли раптом ще віддалік почула знайомий голос:

— Гуд монінг, мамо!

На багажнику метляла ногами Оксанка, у сідлі, відпустивши кермо, щось веселе вигукував Юзик, а попереду, висолопивши язика, з ланцюгом на могутньому торсі, пер галопом схудлий, забрьоханий, в реп'яхах її улюбленець Цезар... На шиї в бульдога теліпався невеличкий транзистор та горлав на всі заставки.

— Цезар?! — тільки й вичавила із себе.

А собака летів на неї і повискував з виразом скаженої радості в очах — од простору, од сонця, од курного шляху, по якому можна було бігти аж до самого синього обрію...

Леонід Комаров

ЩО И ТРЕБА БУЛО ДОВЕСТИ

Майже місяць на підприємстві працювала група соціологів. Завершивши роботу, спеціалісти по вивченню громадської думки мали доповісти заводському активові про підсумки своїх досліджень.

Керівник групи Аскольд Микитович Ружанський глянув на годинника:

— Працювали ми наполегливо, гаряче,— він зморщив лоба, що добряче засмаг за цей період.

— Одне слово, трудилися під девізом: «Краще зробити сьогодні, а з'їсти завтра»,— пожартував директор заводу.

— Правда ваша,— підтвердив Ружанський.

— До речі, сьогодні ми так поспішали узагальнити показники, що навіть не встигли пообідати. Але