Читати книгу - "Кіберіада"

— Еге, — сказав собі Фротон, — я впізнаю цей голос. Адже це великий королівський програміст, який звелів учора, щоб мене виштовхали з його дому, та ще й не заплатив мені нічого. Але як же він потрапив до мене на горище?

Приставив він драбину до люка, піднявся нагору й запитав:

— Чи це ви, ваша вельможність?

— Авжеж, авжеж! — закричав Діоптрик. — Це я! Хтось схопив мене й запаяв у цій бляшанці, якась жінка відкрила бляшанку, злякалась і впала з драбини, ляда від люка зачинилась, я замкнутий, випусти мене, хоч би хто ти був, заради Великої Матриці, і я дам тобі все, що ти захочеш!

— Я, з дозволу вашої вельможності, вже чув ці слова і знаю, чого вони варті, — відповів Фротон, — адже я той ремісник, якого ви веліли прогнати.

І розповів Фротон Діоптрикові всю історію — як невідомий йому вельможа покликав його до себе, звелів запаяти бляшанку й викинути на звалище за містом. Зрозумів Діоптрик, що то був один з міністрів короля, а найімовірніше — Амассид. І заходився він тоді просити й благати Фротона, щоб той випустив його з горища; Фротон запитав Діоптрика, як можна вірити його слову, й аж коли вельможа поклявся всім святим, що віддасть за нього свою дочку, Фротон відкрив ляду, вхопив Діоптрика двома пальцями, тримаючи орденами догори, і відніс його додому. А годинники вже вихлюпували полудень, і починалася велика врочистість діставання королевича з печі. Діоптрик, як тільки міг швидко, підчепив до трьох орденів, з яких складався. Велику Всеморську Зірку на вигаптуваній хвилями стрічці, й чимдуж поплив до палацу Іноксидів.

А Фротон подався до покою, де Аурентина серед своїх дам грала на електродрумлях, і вони вельми припали до смаку одне одному.

Коли Діоптрик доплив до головного входу, з палацових веж засурмили фанфари, бо урочистість уже почалася. Слуги спершу не хотіли його впустити, проте впізнали по орденах і відчинили ворота. І, коли ворота відчинились, підводний протяг пролетів по всій коронаційній залі, підхопив Амассида, Міногара й Філонавта — такі вони були маленькі — й заніс їх на кухню, де вони покрутилися, марно гукаючи на поміч, над раковиною, попадали до неї і, пройшовши підземними каналізаційними ходами, опинилися за містом. Поки вони вигрібалися з нечистот, намулу й бруду, поки відмилися й повернулися знов у палац, урочистість уже скінчилась.

Той-таки підводний протяг, що так дався взнаки трьом міністрам, підхопив і Діоптрика й з такою силою закрутив його навколо трону, що луснув дротик, який його скріплював, порснули на всі боки ордени і Всеморська Зірка, й апаратик з розгону вдарив по лобі короля Гідропса, і той дуже здивувався, бо почув з цієї крихітки писк:

— Ваша королівська величність! Вибачте! Це я, Діоптрик, Великий Програміст!

— Ну що це за безглузді жарти в таку хвилину! — крикнув король, відіпхнув апаратик, і той сплив на підлогу, а Великий Підзябровий, відкриваючи урочистість, ударив три рази золотим жезлом і розбив ненароком апаратик на скалочки.

Вийшов королевич з дитячої печі, і його погляд упав на електричну рибку, що плавала в срібній клітці біля трону, обличчя його засяяло, і сподобалось йому це маленьке створіннячко. Урочистість щасливо закінчилась, королевич зійшов на трон і посів Гідропсове місце. Відтоді став він володарем аргонавтиків і великим філософом: захопився дослідженням небуття, бо нічого меншого не можна собі уявити; нарікся Неантофілом і правив справедливо, а маленькі електричні рибки були улюбленою його стравою.

А Фротон одружився з Аурентиною, на її прохання відремонтував смарагдове тіло Діоптрика, яке лежало в підвалі, і, діставши з шафи, вставив у нього мозок.

Бачачи, що нічого більше не вдієш, Великий Програміст і решта міністрів служили відтоді новому королю вірою і правдою. А Аурентина і Фротон, який став Великим Королівським Підбляшим, жили довго й щасливо.

АВТОМАТЕЇВ ДРУГ

[9]

Один робот, збираючись вирушити в далеку й небезпечну дорогу, прочув про дуже корисний пристрій, названий його винахідником електронним другом. Вирішив робот, що бадьоріше себе почуватиме, маючи приятеля, а тому подався до винахідника й попросив, щоб той розповів йому про штучного друга.

— До твоїх послуг, — відповів винахідник. (Як відомо, у казках усім, навіть драконам, кажуть «ти» й лише до королів слід звертатися на «ви»). Сказавши це, винахідник дістав з кишені пригорщу, схожих на дрібний шріт, металевих зерняток.

— Що це? — здивувався робот.

— А як твоє ім’я, я ж забув спитати тебе про це в належному місці казки? — спитав винахідник.

— Мене звуть Автоматей.

— Для мене це надто довго. Я називатиму тебе Автик.

— Та це ж від автомата, але нехай уже буде по-твоєму, — відповів робот.

— Так от, шановний мій Автику, перед тобою — пригорща електродрузів. Знай, що за покликанням і фахом я мініатюризатор. Інакше кажучи, великі й громіздкі пристрої я заміняю невеликими, портативними. Кожне з цих зернят — згусток надзвичайно різнобічного й логічного електронного мислення. Не скажу, що вони генії, бо це було б перебільшенням, схожим на дешеву рекламу. Правда, я маю намір створити саме електронних геніїв і не заспокоюсь, поки не зроблю таких малесеньких, щоб їх можна було носити в кишені тисячами; я лише тоді досягну бажаної мети, коли насиплю їх у мішки, як пісок, і продаватиму на вагу. Та не будемо говорити про мої плани на майбутнє. Поки що я продаю електродрузів поштучно й до того ж недорого: за кожного — рівний йому за вагою діамант. Ти, я гадаю, зрозумієш, яка помірна ця ціна, коли візьмеш до уваги, що такого електродруга можна вкласти у вухо й він шепотітиме тобі добрі поради й даватиме всіляку інформацію. Ось тобі жмутик вати — заткнеш вухо, щоб електродруг не випав, коли ти нахилиш голову набік. Ну як, береш? Якщо надумаєш узяти десяток, віддам дешевше…

— Ні, поки що мені вистачить одного. Але я хотів би ще дізнатись, на що саме він здатен. Чи зможе він допомогти у скрутну хвилину?

— Ясна річ, адже для цього його й створено, — спокійно мовив винахідник. Він підкинув на долоні жменю зерняток, які металево виблискували, бо зроблені були з рідкісних металів, і провадив далі:

— Звісно, він не може допомогти тобі в плані фізичному, але ж не про це йдеться. Підбадьорливе слово, швидкі й надійні поради, розсудливі роздуми, корисні вказівки, нагадування, застереження, а також підбадьорливі зауваження, сентенції, які зміцнюють віру у власні сили, і до того ж глибокі думки,