Читати книгу - "Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив"

кар’єра швидко скінчиться. Вкінці другого терміну Рейґена Білий дім був паралізований скандалом «Іран-контрас», однак причетний до скандалу полковник Олівер Норс став героєм для фундаменталістів. 1992 президентом був обраний Білл Клінтон, ліберал, бо на той момент економіка переживала спад. І хоча президент Буш був популярним 1991, особливо після розгрому Саддама Хусейна, до виборів почався спад економіки і люди захотіли змін. У результаті Клінтон, в якого головною темою була економіка, прийшов у Білий дім.

Знаковою подією виборів 1992 стало висунення телеєвангеліста Пета Робертсона (Насправді, Робертсон не висувався на виборах 1992. Можливо, Закаулла мав на увазі вибори 1988 – прим. перекладача) по списку Республіканської партії. Ця кампанія мобілізувала мільйони фундаменталістів і була створена Християнська коаліція, очолювана Ральфом Рідом, яка закликала виборців голосувати за Робертсона та збирала гроші на його підтримку. Побоювання економічного спаду, а також нездатність президента Буша впоратися з ним завчасно, змусили навіть південних євангелістів проголосувати за Клінтона. Як наслідок, Клінтон переміг у більшості південних штатів.

Клінтон був лібералом і його лібералізм був належним чином перевірений фундаменталістами ще на початку його першого терміну. Протягом першого місяця його президентства в Білому домі оголосили, що відтепер геї не будуть звільнятися з армії. Конгрес, Пентаґон та фундаменталісти виразили настільки рішуче несприйняття цьому рішенню, що Білий дім поступився і прийняв компромісне рішення за принципом «не запитують; не зізнавайся». Консерватори також завдали фатального удару по клінтоновому плану охорони здоров’я, котрий підготувала перша леді Хілларі Клінтон. В соціяльних питаннях Клінтон перехитрив республіканців та фундаменталістів, котрі завжди засуджували зростання злочинності при лібералах. Прагнучи здобути підтримку жителів передмість, Клінтон ініціював кримінальний законопроєкт, що мав додатково виставити на вулиці 100 000 полісменів, забороняв продаж 19 видів штурмової зброї та виділяв гроші на спорудження нових в’язниць. А перед цим він ще й підписав Білль Бреді, що встановлював п’ятиденне очікування при купівлі легкої вогнепальної зброї.

На проміжних виборах до Конгресу 1994 республіканці здобули приголомшливу перемогу і вперше з 1952 отримали більшість в обох палатах. Новопризначений республіканський спікер Палати представників Н’ют Ґінґріч почав тиснути на Білий дім розробивши програму реформ федерального уряду, яку він назвав «Угода з Америкою». Скорочення податків та соціяльного забезпечення були важливими елементами цієї програми. І фундаменталісти були цим задоволені, бо вони хотіли зменшити податкове навантаження на сім’ї, а соціяльне забезпечення перекласти на приватну благодійність, аби зменшити витрати на нього. На підставі спільності інтересів Ральф Рід оголосив про «Угоду з американською родиною» через яку християнські праві збирали підтримку для ґінґрічевої «Угоди з Америкою». Це примусило Клінтона змінити його ліберальну позицію та піти на компроміс у деяких питаннях. У більшості випадків це стосувалося зменшення податків і державних витрат на систему соціяльного забезпечення. Це задовольнило багатих, але християнські фундаменталісти були проігноровані, адже їхні вимоги про заборону абортів та відновлення у школах молитов і читання Біблії залишились невиконаними.

Розділ 7. Шлях до християнського тероризму: від надії та сподівань до безнадії

Відповідь фундаменталістського християнства розсудливості та сучасності в 20 столітті розвивалась поступово. На початку століття фундаменталісти провину за соціяльні проблеми перекладали на науку, розсудливість та ідеї соціяльних змін, які виникли в результаті наукового мислення. Тому вони настирливо намагались заборонити вивчення еволюції в публічних школах, однак зазнали поразки на судовому процесі Скопса в 1925 (Суд визнав винним Скопса, проте фундаменталісти зазнали суттєвих іміджевих втрат – прим. перекладача). Пізніше, будучи натхненними Френсисом Шейффером, звинувачували лібералізм у проблемах суспільства. Коли Верховний суд почав руйнувати консервативний соціяльний лад, забороняючи расову сегрегацію та посягаючи на інші священні для фундаменталістів питання, вони стали звинувачувати суди. Вони зрозуміли, що виклик сучасності можна буде подолати тоді, коли консервативні судді зі світоглядом фундаменталістів будуть призначені до судової системи, особливо до Верховного суду США. Але ж судді Верховного суду призначаються президентом і затверджуються Конгресом. Тому в 1970-х вони активно увійшли до американської політики. Вони сподівалися, що коли шляхом демократичних процедур зможуть провести свого кандидата в Білий дім, тоді зможуть призначати до Верховного суду консервативних суддів. Тож їхньою метою стало обирати до Білого дому й до Конгресу тих політиків, які поділяють їхні погляди і призначатимуть консервативних суддів. Вони домоглись обрання до Білого дому євангеліста і демократа Джиммі Картера в 1976 та сподівались, що він буде втілювати в життя їхню програму. Однак були розчаровані тим, що до соціяльних проблем він підійшов ліберально. Після такого розчарування ті, хто були демократами, перейшли тепер до Республіканської партії. Вони вступили в союз із політично правим класом багатих, котрі домагалися таких взаємопов’язаних речей, як зниження податків та мінімізація системи соціяльного забезпечення. На виборах 1980 вони відвернулись від Картера й натомість підтримали республіканського кандидата, висунутого їхнім союзом із багатими правими, Рональда Рейґена, котрий врешті й переміг. У фундаменталістів з’явилися нові очікування. Рейґен знизив податки, а от щодо засудження абортів і гомосексуалізму наговорив чимало пустих слів, проте мало зробив. Коли у Верховному суді з’явилося вакантне місце, Рейґен призначив на нього суддю Сендру Дей О’Коннор – першу жінку-суддю Верховного суду в американській історії. Вона була відома тим, що відстоювала право жінок на аборти. Це завдало сильного удару по сподіваннях фундаменталістів.

Коли після обрання підряд трьох президентів до Білого дому (Картера, Рейґена та Буша-старшого) та їхнього 16-літнього перебування при владі (1976-1992) очікування так і не були виправдані, багато радикальних фундаменталістів були в розпачі та втратили будь-яку надію. Вони зробили все, що можна було зробити в рамках демократичних процедур, однак жодного прогресу не було видно. Таким чином ті, що були сповнені динамізму, релігійних почуттів і жаги конкретних результатів, утратили надію. А відчуття безнадії привело їх до тероризму.

Безнадія та поява християнського тероризму в ідеологічній війні

За останні 30 років християнські фундаменталісти, що боряться з абортами, застосовували силу, насилля і тероризм. На початку 1990-х антиабортивні екстремісти дійшли висновку, що тільки убивши годувальника сім’ї, можна зупинити аборт. Перший годувальник був убитий в 1993.

Християнські терористи являли собою добре розгалужену підпільну мережу, що простягалася по всіх США та навіть закордоном. Це дозволяло їм вчиняти акти терору будь-де на території США, а потім втікати з місця злочину до іншого штату й переховуватись там чи навіть до заморських країн, особливо європейських. Ось деякі з організацій, що відстоювали мотиви християнських терористів: «Операція порятунку», «Інститут підготовки мобілізованих дієвих пророчих християн», «Оборонна дія». Одним із завдань цих організацій було висловлювати симпатії, а якщо потрібно, то й надавати всіляку моральну і матеріальну підтримку християнським терористам, особливо