Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

розумієш? Саме цього я вимагаю від журналістів, коли вони пишуть ТАКІ матеріали. Тема у тебе благодатна, так що працюй! І роби що хочеш, винайми приватного детектива, здіймай на ноги всю міліцію, підключи Інтерпол та розвідку, але обов’язково зв’яжись із Анною — це потрібно твоїй статті, як повітря. Навіть якщо не вийде на цей номер, все одно розшукуй її — ми ж домовлялися, звичайно, в разі успіху першого матеріалу, що ти напишеш кілька статей на цю тему. Ось тобі й наступне завдання — віднайти Анну і записати з нею велике інтерв’ю. Це й буде друга твоя стаття про Нього — на основі розмови з Його коханою жінкою. Можеш навіть повністю подати її як інтерв’ю з Анною, це теж підходить. Так що вперед, іди працюй!»

Шульц і сам думав про такий варіант наступної статті, але шеф випередив його, поставивши цілком конкретне завдання. Залишалося лише знайти її — ту, з якою Він жив останні роки, яку любив і про яку писав у своїх творах, яка надихала Його і допомагала у всьому, забувши про себе і весь світ навколо. Та сама Анна, яку шалено любили всі, хто так чи інакше опинявся в Його орбіті, яку беззастережно поважали всі Його прихильники і друзі, і яку навіть боялися Його вороги. Та сама жінка, яка стала для Нього головною, а, може, й єдиною Музою, яка давала Йому можливість бути собою. Але Анна також зникла. Ніхто не міг сказати, де вона зараз. Шульц розумів, що без розмови з нею його статті будуть неповними, безбарвними, кастрованими, а про книгу і взагалі годі думати. Але зараз йому залишалося чекати, коли вона все-таки з’явиться у полі його досяжності. Або, як порадив Сашпаш, винаймати приватного детектива.

А поки що він опинився у якомусь похмурому підвалі, у старій частині міста, де тепер збирався фан-клуб Його рок-групи. На порозі Шульца зустрів молодий чоловік з довгим світлим волоссям, закрученим на потилиці у хвостик, і мовчки вказав йому на вхід до підземелля, звідки глухо долинали дівочі голоси і музика. Мружачи очі і широко розставляючи руки, аби не впасти у напівтемряві з крутих сходів, Шульц спустився під землю, без особливої насолоди вдихаючи кислувато-гірке та вщент прокурене повітря справжнього андеграунду.

У великій кімнаті, тьмяно освітленій єдиною лампочкою, що теліпалася під стелею, на кількох старих диванах і стільцях сиділо чоловік з двадцять молоді — довговолосі татуйовані хлопці у рваних джинсах і шкіряних куртках, виклично розфарбовані й пірсінговані дівчата у кольорових кедах, із неймовірними зачісками, та навіть хтось незрозумілої статі у білій футболці із обкладинкою останнього альбому Його групи та великих сонцезахисних окулярах, що робили їхнього власника (чи власницю?) схожим на гігантську напіврозчавлену мураху.

«Це ж-журналіст Ш-Шульц, він пише статтю про Нього, і х-хотів поспілкуватися з н-нами», — вичавив із себе Зомбі, помітно заїкаючись.

Шульц вмостився на єдиний вільний стілець одразу біля входу, і уважно оглянув присутніх. Лише тепер він усвідомив, що дуже давно не бував у молодіжних колах, тим більше серед представників якоїсь субкультури. Пишучи останнім часом великі, здебільшого замовні статті про усіляких босів, олігархів, крутеликів та різноманітних директорів, він майже відвик від спілкування з молоддю, та ще й в такій кількості. Почуваючи себе вельми незручно, не в своїй тарілці, він почав нервово витягати диктофон та блокнот, плутаючись у кишенях куртки та розгублено кліпаючи на всі боки. Помітивши невпевненість журналіста, до нього підсунулася висока симпатична дівчина, ззовні зовсім не схожа на інших членів фан-клубу — вбрана у строгий сірий костюм, білу сорочку та яскраву чоловічу краватку, з консервативною діловою зачіскою та у стильних окулярах а-ля вчителька молодших класів престижної гімназії.

«Рада познайомитися з вами, пане Шульце», — звернулася вона до нього спокійним рівним голосом, так, наче диктувала завдання учням, — «Нам усім дуже приємно, що ваш журнал зацікавився Його постаттю, і, відповідно, нашим молодіжним утворенням. Давайте знайомитися ближче. Я — Ольга, заступник голови фан-клубу Його групи. Зомбі ви вже знаєте. Я можу представити вам усіх присутніх, але, думаю, ви все одно не запам’ятаєте їхні імена, тож є пропозиція — будемо знайомитися з іншими упродовж подальшої розмови. Згода?»

«Так, звичайно. У мене є кілька запитань до вас, я лише ввімкну диктофон, і можемо починати», — вже впевненіше мовив Шульц, одразу заспокоївшись від рівного тону Ольги, — «Отже, почнемо з головного — коли було утворено ваш клуб, скільки у ньому членів, і чим ви, власне, займаєтеся?»

«Так, це важлива інформація, але не головна», — посміхнулася Ольга, — «Мені здається, варто розпочати нашу розмову більш концептуально — з того, навіщо і задля чого ми об’єдналися. Я сама вчуся на журфаці, і ми якраз проходимо спецкурс, як правильно обирати тему для інтерв’ю і будувати послідовність необхідних питань. Отже, якщо ви згодні на такий початок бесіди, я вам дещо розповім», — Ольга поправила свої вузькі окуляри, і пронизливо подивилася на Шульца, — «Нас, різних за віком, уподобаннями, освітою, смаками, соціальним статусом, об’єднало лише одне — Він. Точніше, Його творчість, яка так чи інакше вплинула на кожного з нас. Для когось певним відкриттям була Його музика — тут таких, напевно, більшість. Пісні Його групи були викликом суспільству і реальності, які багатьом з нас не до вподоби. І це притягувало та й зараз притягує до Нього молодь. Дух бунтарства, протесту, анархії. Декого, як-от, наприклад, мене, вразила Його поезія. Коли я вперше почула Його вірші, світ для мене наче перевернувся догори дригом, і я багато усвідомила в цьому житті. Кожен Його вірш для мене і таких як я — справжнє одкровення. Для інших орієнтиром у житті стала Його проза — тут є кілька людей, які намагаються жити так, як Він писав у своїх книгах. Ще комусь полюбився Його живопис, або Його публіцистика, навіть Його журналістська діяльність. Неважливо, що саме кожен з нас уподобав у Ньому, важливо те, що Він нас об’єднав. І це далеко не всі наші члени — їх сотні по всій країні. Ми активно листуємося з Його фанатами та прихильниками з інших міст та країн, обмінюємося з ними матеріалами — невідомими записами пісень, фотографіями, малюнками, віршами, статтями про їхню групу. Що стосується власне нашого фан-клубу, то він був заснований саме у цьому форматі