Читати книгу - "Час зірки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На той час його почуття до Макабеї охолонули й перетворилися на рутину, хоча вони ніколи й не були гарячими. Олімпіко часто просто не приходив на побачення. Але для Макабеї він був коханим. І вона думала лише про той день, коли він захоче стати нареченим. І одружитися.
Із розмов Олімпіко дізнався, що у Ґлорії є батько, матір та гаряча їжа в певні години. Олімпіко дуже зрадів, коли дізнався, що її батько працює у мʼясній крамниці.
Він здогадувався, що Ґлорія — жінка дуже плодовита, тоді як Макабеа, здавалося, несла в собі власну смерть.
Забув сказати про один факт, дійсно дивовижний: у жалюгідному, майже зівʼялому тілі Макабеї безмежне дихання життя було таким сильним і багатим, як у вагітної незайманої, заплідненої партеногенезом[27]: вона бачила божевільні сни, в яких зʼявлялися величезні доісторичні тварини, ніби вона жила в епоху, далеку від нашого кривавого часу.
Сталося так (вибух), що Олімпіко раптово припинив будь-які стосунки з Макабеєю. Ці стосунки, можливо, дивні, були, проте, слабкою подобою любові. Аж ось Олімпіко заявив їй, що зустрів іншу дівчину, і що ця дівчина — Ґлорія. (Вибух). Макабеа чудово бачила, що відбувається між Олімпіко і Ґлорією: вони цілувалися поглядом.
Дивлячись у невиразне обличчя Макабеї, він навіть хотів сказати їй якусь приємну любʼязність у час прощання назавжди. Тому він сказав:
— Ти, Макабеа, — наче волосина в супі. Тебе не хочеться зʼїсти. Пробач, якщо я тебе образив, але це правда. Ти ображена?
— Ні, ні, ні! Ах, будь ласка, я хочу піти! Будь ласка, хутчіш скажи мені «прощавай»!
Краще мені не говорити про щастя чи нещастя — це викликає запаморочливу тугу, і цей бузок, запах фіалок, крижані хвилі спокійного припливу, що залишають піну на піску. Я не хочу провокувати, бо це завдає болю.
Забув сказати, що Макабеа, на жаль, була чуттєвою. Як могло статися, щоб у такому жалюгідному тілі вміщалася така хтивість, а вона навіть не знала про це? Загадка. Вона попросила в Олімпіко на початку їхнього кохання маленьку світлину розміром 3 на 4, де він посміхався, демонструючи золоте ікло, і це так її схвилювало, що бідній Макабеї, аби заспокоїтися, довелося тричі прочитати «Отче наш» і двічі «Ave Maria».
У той момент, коли Олімпіко її кинув, її реакція (вибух) була найбільш несподіваною. Вона зареготала, і все. Вона сміялась, бо не могла згадати, як плачуть. Здивований Олімпіко теж засміявся, не розуміючи, що відбувається.
Певний час вони сміялися разом. Раптом Олімпіко осяяла інтуїтивна думка — і він виявив делікатність: запитав у неї, чи не нервовий, бува, це сміх. Макабеа припинила сміятися і сказала дуже, дуже втомлено:
— Не знаю, ні...
Макабеа зрозуміла одну річ: Ґлорія мала чудове життя. Адже Ґлорія товста. Повнота завжди була таємною мрією Макабеї, бо ще в Масейо вона почула, як якийсь хлопець сказав товстунці, що проходила вулицею: «Повнота — твоя краса!» Власне, з цієї миті їй захотілося погладшати, і тоді вона виказала єдине у своєму житті прохання. Вона попросила тітку купити їй риб’ячого жиру. (Вже тоді вона була схильною вірити рекламі). Тітка запитала її:
— Думаєш, ти — донька батьків, які купаються в розкоші?
Після того, як Олімпіко її кинув, Макабеа, яка не була сумною людиною, намагалася жити так, ніби нічого й не втратила. (Вона не відчувала відчаю або чогось подібного). Та й, зрештою, що вона могла вдіяти? Вона мала стійкий характер. А печаль була для багатих, для тих, хто може собі це дозволити, для тих, кому нема чого робити. Печаль — це розкіш.
Забув сказати, що наступного дня, після того, як Олімпіко кинув її, Макабеї дещо спало на думку. Якщо ніхто не збирався влаштовувати їй свято, а тим паче весілля, вона вирішила зробити це сама. Свято полягало в тому, що Макабеа купила без жодної необхідності нову губну помаду, не рожеву, якою вона зазвичай користувалась, а яскраво-червону. У туалеті вона так нафарбувала вуста, що вийшла за їхні природні обриси, щоб її тонкі губи стали схожими на шикарні губи Мерилін Монро. Потім вона подивилась у дзеркало й побачила там якусь жахливу істоту, в якої замість губ, здавалось, було криваве місиво, ніби після зубодробильного удару (невеликий вибух). Коли вона повернулась на робоче місце, Ґлорія засміялася:
— Ти що, здуріла, тварючко? Так нафарбуватися, як божевільна? Ти схожа на солдатську повію.
— Я цнотлива дівчина! Я не сплю ні з солдатами, ні з моряками.
— Вибач, якщо я запитаю: бути негарною боляче?
— Я ніколи про це не думала, мабуть, трохи болить. Але ж і я можу запитати у тебе, некрасивої, чи ти відчуваєш біль.
— Я — гарна!!! — закричала Ґлорія.
Потім усе стало на свої місця, і Макабеа знову жила так, як і раніше, ні про що не думаючи. Пустопорожнє, пустопорожнє життя. Як я вже казав, у Макабеї не було янгола-охоронця. Та відбивалась, як могла. Вона була майже безликою. Одного разу Ґлорія запитала її:
— Навіщо ти просиш у мене стільки аспірину? Я не проти, хоча це коштує грошей.
— Щоб у мене не боліло.
— Як? Га? Ти хвора?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час зірки», після закриття браузера.