Читати книгу - "Паперова лялька"

– …Я дуже добре розумію, що їй тільки чотирнадцять. Але присягаюся, вітрові не дам дмухнути на неї, пір’їнці впасти! Зроблю все, аби вона була щаслива!

І таки дотримав слово! Правду сказати, Люба звикла себе відчувати маленькою дитиною аж до сивої коси. Але Валю, здавалося, це тільки тішило.

Наступне пташеня, що злетіло з рідного гніздечка, була Віра.

По сусідству з ними жив стрункий чорнявий хлопець, Андрій. Тільки-но на правобережній скелі Дніпра вивісили величезне червоне полотнище «Дніпробуд розпочато!», Андрій охоче завербувався на будівництво. Юнацтву притаманна романтика. То вже згодом будівельники Дніпрогесу починали розуміти, що фактично попали за грати: робітники не мали права звільнитися за власним бажанням, тільки через каліцтво або через смерть. Скільки на будівництво загинуло люду! Ніхто не рахував. Умови роботи були жахливі. Уявіть, бетон місили ногами цілісінький рік! Американські консультанти навіть укладали парі – чи витримають люди таку каторжну роботу?

Витримали.

Але Андрію робота сподобалась. Він і сам намагався якось вдосконалити свій труд і приятелів підбурював. Через це його згодом навіть обрали бригадиром. У Андрія був прямолінійний і різкий характер, тож він зумів і налагодити дисципліну в своїй бригаді, і не впустити свій авторитет, але й не дійти до тортур, що в інших бригадах інколи бувало.

Андрій, звичайно, став гарним чоловіком для Віри: вродливим, працьовитим. Єдина вада – звичку безапеляційно командувати він переніс і на родину. А Віра будь-яку його вказівку мала виконувати негайно без обговорення.

У Агати вдома по одному звільнялись ліжка. Зараз вони залишились утрьох з Надією і Янком. Ян вже почав працювати на тому ж заводі, що й Агата. Але щось він часто-густо довгенько добувався додому після зміни. Слушно кажуть, що по-справжньому починаєш турбуватися за свого хлопчика лише тоді, коли він, ідучи, закриває за собою двері майже нечутно.

Якось Агата дочекалася його повернення пізньої ночі і спитала:

– Чого це ти так забарився?

– Дівчину проводжав додому – буркнув той.

– Он воно що! А як її звати?

– А тобі навіщо?

Оце такої! Агата, що зазвичай легко знаходила спільну мову з дівчатками, для Яна поступово втрачала авторитет. Звісно ж, аби в родині був чоловік… Агата вирішила за краще не набридати синові дріб’язковою опікою.

А Надійка спала і уві сні мріяли лише про одруження! Агата згадала, як мама опікувалася такою же проблемою щодо Тіни. А що, як Надійці поїхати погостювати в Харків, до сестри? Хай хоч розважиться. Так і порішили.

Яке ж було її здивування, коли Надійка повернулася після гостей з гордо піднятою головою і оголосила:

– Одружуюся! Він працівник НКВС! І красень.

Слідом надійшов лист від Діни. Вона із тривогою писала, що за один Надійчин наречений.

Женя зараз виконував якесь дуже важливе таємне завдання уряду, тож в його оточенні з’явилися як військові, так і представники НКВС. Серед останніх був Павло – майор, красень і бабій. Він встиг вже двічі розлучитися, і від кожного шлюбу мав по дитині.

Важко сказати, чим принадила його Надійка: і не красуня, і характеру не надто приязного. Швидше за все, йому було байдуже, хто йому варитиме борщ і пратиме шкарпетки. А жити своїм життям йому дотепер ані жодна дружина не заважала.

Агата, коли прочитала такі невтішні новини, спробувала побалакати з донькою:

– А тебе не лякає, що ти в нього – третя?

– Зате він в мене – перший. І, врешті-решт, всі його попередні дружини його не розуміли. Тепер він вже нагулявся, хоче мати гарну подругу і велику родину.

Яка типова омана, що огортає свідомість більшості жінок: він, звісно, покидьок, але заради мене стане янголом!

Агаті було несила відмовити Надію від шлюбу. Та й з самого споду душі навіть у неї прозирала думка: а може, в цьому шлюбі Надійчине щастя? То чом же заважати дитині?

Ще одне ліжко звільнилося – Надійка переїхала до Харкову. Після єдиного листа з захопленими враженнями від очікування дитини, Надія довго не писала. І тільки напередодні війни з Німеччиною Агата отримала від Надії коротенького листа: Павло їде у справах на радянсько-польський кордон.

Буквально всі історики, аналізуючи поразки Радянської Армії на початку Великої Вітчизняної війни, одностайні в одному: Радянський Союз війни не очікував.

Та й чого б він її очікував? В 1939 було підписано німецько-радянський пакт про ненапад, а тишком-нишком – ще й додатковий таємний протокол Ріббентропа – Молотова[24], аби розкидати між собою галицькі землі.

Німеччина вдруге протягом одного сторіччя стала призвідником мирової війни, напавши на Польщу. Уряд