Читати книгу - "Свята Марійка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як озвірів же після цих слів Віталька, та як кинеться на жінку з кулаками!
– То ти за мною стежила! – кричить. – Забрала навіть квіти! Як ти посміла, свинюка підла!
І відлупцював Надежду так, що потрапила вона в лікарню зі струсом мозку.
Віталік швидку допомогу сам і викликав, як побачив, що жінка не може прийти до тями. Тільки ж як під’їхала машина до будинку, вхопив Надежду за руку й просить:
– Надінько, ти ж нікому нічого не кажи, чула? Не зізнавайся, що… що ми із тобою посварились. Бо мене посадять у тюрму, почнеться суд, усім тоді будуть непереливки.
Надежда мовчить, а він її ще й по голові гладить, цілує руки.
– Я сам не знаю, що на мене найшло, – каже. – Якась мана мені закрила очі, я дуже каюсь, коли б усе назад вернути… Ось уже лікар іде, Надю, то ти утямила?
Так Надежда й не зізналася, сказала, що перечепилася за поріг і ударилась об ванну.
Лікар тільки головою похитав, але записав усе так, як йому сказали.
Відвезли Надежду до лікарні, а Віталік відпросився із роботи та й чкурнув разом із дітьми до своїх батьків. Дівчаткам накупив цукерок, іграшок і пообіцяв, що відведе до цирку, тільки щоб вони нікому-нікому не казали, чому мама впала.
Тим часом Надежда ні матері своїй, ні батькові не подзвонила, і чоловікові теж заборонила про те, що із нею сталося, казати.
То Віталіку – як гора з плечей. Його батьки зустрічають гостей, дивуються, чому ж Надежда не приїхала!
– Як це так?! – вже за столом каже Надеждина свекруха. – Де це видано? Що вона за мати, що маленьких дітей самих відпровадила!
– Надежда прихворіла, – пояснює Віталік.
– Знаємо ми ті хвороби, видно, хоче сама в хаті вилежатися! Де їй до села їхати, городській красуні, ще манікюри тут на городі поламає!
– Та ні, мамо, – захищає жінку Віталік. – Вона справді хвора.
– Маму лікарняна машина забрала, – каже тут одна з дівчаток. – У неї дуже голова боліла!
– Як?! Чому в лікарню?!
– Тато дуже просив, щоб ми не казали, – лепече дитина. – І як ми не скажемо, що це він маму попхнув, то підемо скоро до цирку!
Віталікова мати й за голову вхопилась.
– Ах ти ж негідник! Ти підняв руку на свою жінку? Із свого батька береш приклад? І що на це свати скажуть? Вони тобі не подарують того, що ти Надежду скривдив!
– Ніхто, мамо, не дізнається, – похнюпився Віталій. – Діти скоро забудуть, а Надежда вийде з лікарні, то я її перепрошу.
От Віталій у селі копає картоплю, а його жінка тим часом відновлює здоров’я.
Лежить Надежда в травматології, у загальній палаті. А поряд жіночка – маленька, чорнява, волосся довге-довге, звали її Ніна. До Надежди ніхто не ходить, а до тієї – зранку діти, удень чоловік, а увечері усі разом. Понаносять Ніні всього – і яблук, і пиріжків, цукерок, ковбаси, вона не може всього з’їсти, то й роздає сусідкам, і Надежду пригощає. А в тої і апетит пропав, не хоче ні їсти, ні пити нічого; нікого бачити не хоче Надежда, тільки лежить на ліжку й плаче.
Добре, що хоч Ніні чоловік приніс до лікарні телевізора, то яка-не-яка розрада – то кіно подивляться, то новини, якусь цікаву передачу, разом і обсудять. Надежда в розмовах участі не бере, лежить, мовчки дивиться, коли не плаче.
– Ти, мабуть, приїжджа? – якось питають жінки.
– Та ні… – зітхає Надежда. – Тут живу, у військовому містечку.
– Сім’я у тебе є, чи, може…
– Є і чоловік, і двоє діток.
– Зрозуміло.
– Чого ж вони не приходять до тебе? – підсіла Ніна на ліжко. – Може, що сталося? Ти ж така ще молода!
– Як я вам заздрю… – і Надежда розвернулася до стіни плакати.
– Не треба мені заздрити, – Ніна зігнулася над Надеждою, погладила по волоссю. – Бачу, ти вся у синцях, це чоловік тебе побив?
– Він…
– А за що?
– Бо має коханку, а я його вистежила.
– О-о-о-о, бідна ти, бідна, та ще й немудра, – похитала Ніна головою. – Для чого тобі було чоловіка вистежувати, що це дасть?… Мій чоловік, як був молодий…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свята Марійка», після закриття браузера.