Читати книгу - "Руденька"

– Даремно… А навіщо тобі така величезна валіза? – поцікавився той-таки голос.

– Там тенісні ракетки. – Я знову набирала Елю.

– То ти тенісна Руденька! А я все думаю, що мені Сафін одно розповідає про якусь Руденьку… – Поки він це говорив, у моїй слухавці вже лунав голос Елі, яка, як вона сказала, чекає мене біля якогось виходу чи входу…

– Елічко, напроти мене величезний лайт Forbes’а… ти бачиш його? Я прошу тебе… поквапся… – серйозно сказала я.

– Юлько, я бачу Forbes… я біля нього… – розгублено відповіла моя подружка.

Я роззирнулася навкруги… і все зрозуміла:

– Елічко… тут два Forbes’и… так от, я біля другого… метрів за чотириста… і в мене тридцятикілограмова валіза, тому краще ти до мене… і на таксі.

І в цю мить до мене на допомогу приспіли мої «нові друзі»:

– Ррруденька, ми тебе підвеземо, куди скажеш, – запропонував «інтересний чоловік».

– Мене зустрічають, – сухо відповіла я.

– Ррруденька, а що ти забула в Ризі? – Мені подобалось оте його «р», і він чомусь щодалі менше діяв мені на нерви.

– Я прилетіла на «Хвилю».

– А нащо тобі ракетки? – він не вгамовувався.

– Мені сказали, що буде турнір «зірки плюс професіонали», і я хочу пограти… до речі, ваш Сафін теж має брати участь. – Мені хотілося йому помститися за його «гумор».

– Марат? Буде в Юрмалі? Ти точно знаєш? – Він цікавився цілком серйозно.

– Не знаю. Мені однаково. – Я роззиралася навсібіч, видивляючись Елю або таксі.

– Ррруденька… я познайомлю тебе з Сафіном.

«Ідіот», – подумала я і ще раз набрала Елю, яка сказала, що буде «вже за секунду». Мій терпець от-от мав урватися.

– Ррруденька, а де ти житимеш?

– У якомусь готелі. Ви бували раніше в Ризі та Юрмалі? – Я вирішила атакувати.

– Так… звичайно, – у його голосі почулося здивування.

– Де краще жити? У Ризі чи Юрмалі? – я не замовкала, затягуючи час.

– У Ризі добре жити, в Юрмалі – тусити. – З інтонації його голосу було зрозуміло, що він не понтується. – І ти від нас не відкараскаєшся у такий спосіб. Ми почекаємо, поки тебе заберуть.

– До речі, я теж у Ризі вперше, – раптом гордо видав «симпатичний тип», який до цього говорив по телефону.

Я не зрозуміла, чого це він раптом вихватився, і нарешті побачила Елю… Мовчки обернувшись, я підхопила валізу і поспішила їй назустріч. Перше, що я змогла сказати, було не «привіт», а «швидше». Еля нерозуміючими очима подивилася на мене і з реготом сказала: «Останнього разу я чула від тебе подібне, коли ми втікали в Парижі від діджея Равіна».

Ми вже майже підійшли до таксі. Моя подруга запропонувала покурити і дістала дві сигарети. Я з радістю погодилася… Все було позаду… Попереду тільки Юрмала… «Нова хвиля»…

– Ррруденька, маленька, тебе зустріли? – пролунав уже знайомий «інтересний» голос у мене за спиною.

– Так, дякую… Все чудово… – Я чомусь не була здивована появою моїх нових знайомців.

– А навіщо ти куриш? Зараз же викинь сигарету! Ти ж у теніс граєш! Мені тебе ще з Сафіном знайомити… – Він усміхався.

– Знайомити мене ні з ким не треба. Організуйте мені матч: Сафін, Прохоров, Потанін… і я. Комерційний матч. На великі гроші. – Мені було цікаво подивитися, як він відреагує.

– Я організую. Записуй телефон. – Він відреагував так, ніби щодня організовував такі матчі.

«Божевільний, але смішно розводить», – подумала я і всміхаючись записала номер телефону, який починався з «+7». Вже йдучи, на ходу він гукнув: «звуть Петя».

– Юлько, тебе точно не можна відпускати саму… – Еля усміхалася і дивилася на мене своїми величезними гарнющими очима.

– Чому? – здивувалася я.

– Тому що вдень ти написала мені sms-ку про те, як ми з тобою об’їздили весь Крим без прав і документів на твою машину, а увечері ти вийшла з літака з Петею Лістерманом…

– Дуже прикольний хлопець. Гадаєш, це Петя Лістерман? Хоча яка різниця? Я все одно не дзвонитиму. – Я розсміялася.

Ми сіли в таксі. Еля аж іскрилася від щастя та емоцій. Вона захоплено розповідала мені про те, як у нашому готелі зчинився справжній переполох, коли Стоцька виїхала, не розплатившись попередньо за номер… Моя подруга весь час сміялася, і мені було надзвичайно радісно бачити її в такому настрої. Еля страшенно переживала, чи сподобається мені готель, і сказала, що з нами в сусідньому номері живе Микола Носков. Я ж була впевнена, що мені готель сподобається. Так само, як не сумнівалася і в тому, що «среди подлости и предательства и суда, на расправу скорого, есть приятное обстоятельство: я люблю Его… это здорово… это здорово… это здорово».[10]

Готель мені сподобався надзвичайно… Ми повечеряли о другій ночі… Я дізналася на рецепції, де зможу бігати кроси вранці… і ми з чистим сумлінням повлягалися