Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рогнеда 📚 - Українською

Читати книгу - "Рогнеда"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рогнеда" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 92
Перейти на сторінку:
ключницею в княгині Ольги.

А случилося ось як.

Восени 944 року князь Ігор повів свою дружину до Древлянської землі збирати данину, так зване полюддя.

Зібравши данину (чималу, між іншим), князь відіслав її з частиною дружини до Києва, а сам з незначною купкою дружинників, що лишилися при ньому, повернувся до древлян і став вимагати нової данини! Пожадливість зіграла з Ігорем смертельний жарт. Древляни почали радитись з князем своїм Малом: «Якщо унадиться вовк до овець, – казали і мали рацію, – то викосить усю отару, поки не заб’ють його. Так і цей».

І вбили Ігоря. Щоб знав, як грабувати підданих.

Дружина Ігоря жорстоко помстилася древлянам за вбивство чоловіка. Стратила багатьох князів та вождів, а їхні сім’ї веліла пригнати до Києва яко рабів. Так і було вчинено. Наклав головою й головний древлянський князь Мал, а його сімейство теж потрапило в полон. Так у Києві опинилася Малуша, дочка князя Мала. Ользі вона чимось сподобалась. Та й княгиня-удова звернула увагу, що кмітлива Малуша не є простолюдинкою, а отже, знатна. І зробила її своєю ключницею. Малуша завідувала господарством, порядкувала над усіма слугами. Посада ключниці була вельми відповідальною в господарстві київських князів. Тож рабинею вона не була – на таку посаду Ольга рабиню не поставила б, – а була лише підневільною. Але не дуже печалилась тим, будучи од природи веселою та безжурною. Змалку, ще вдома в Іскоростені, її «крем’яшком» звали. Любила Малуша гратися в крем’яшки, себто гладенькі кругленькі камінці. Гралися так: один крем’яшок-камінець підкидали вгору, і щоби встигнути, доки він летить, підхопити решту в жменю. У Малуші це чудово виходило – тож її й прозвали «крем’яшком». Вона й була, як крем’яшок – маленька, кругленька, доладненька, круглолиця, міцненька. Завжди весела, завжди в доброму настрої, сміхотливо-дотепна.

За словом до кишені не лізла. Святослав, син Ігоря та Ольги, тоді ще юнак, і незчувся, як і закохався в материну ключницю. І такі в них любощі були… Святослав навіть зібрався було одружитися з Малушею – про те й матері сказав. Але княгиня Ольга й слухати не хотіла.

«Мій син, та щоб побрався з моєю ключницею? Не бувати цьому!»

А Малуша вже вагітною була, під серцем носила майбутнього великого князя Київського Володимира. У гніві великому («Як ти, син князя, посмів сплутатися з ключницею?..») Ольга вислала з Києва ключницю в село Будутину, там Малуша дитину народила. Там і минуть перші кілька літ малого Володимира. Тож коли його бабця Ольга поверне нарешті до Києва Малушиного синка, його ще довго дехто дражнитиме робичичем.

«Мій отець – князь!» – зі сльозами на очах затято вигукуватиме малий Володимирко, але…

Але мати його була полонянкою, тож так і прилипло звідтоді до Володимира: байстрюк. Незаконний син князя Святослава. Особливо тяжко цим його зранила полоцька княгиня Рогнеда, коли він посватався до неї.

Та хоча Володимир всім доказував, що ніякий він не син рабині, а мати його, Малуша, була древлянською княгинею, дочкою їхнього великого князя Мала. А батько його – великий Київський князь, то який же він робичич?..

Але брати його – Ярополк та Олег – як затялися: незаконний ти! І не рівня нам, хоч мовби ми й брати по батькові.

Звідтоді Володимир незлюбив своїх братів. А ті його теж. Хоч бабця Ольга й забрала сина Малуші до Києва, в батьків терем.

Мати його, Малуша, залишилася в селі – їй було заборонено й потикатися до Києва.

Того дня (Володимир його добре запам’ятав) хлопчик з матір’ю грався в крем’яхи. Власне, Малуша вчила сина грати у крем’яхи. Малий Володимирко захоплювався грою, тож швидко її опанував. Підкинувши вгору камінець, доки він летів, устигав схопити в жменю крем’яшки, що лежали, і підхоплював на льоту той, що падав.

Малуша радо сміялася і хвалила синка: молодець!

Аж тут вигулькнули невідь-звідки вершники, і в кожного при боці двосічний меч. І коні їхні баскі хропли зміями-гориничами – в Будутину їх послала княгиня Ольга, щоби забрали її онука.

Один з них, перехилившись з сідла, підхопив під пахви Володимирка, кинув його на сідло свого коня, і вони зникли так само швидко, як і з’явилися. А Малуша, отямившись, бігла й кричала:

«Верніть мені синочка! Краще мене візьміть!»

«Взяли того, кого нам велено взяти», – не обертаючись гукнув вершник, і вони зникли.

Малуша впала і забилася в риданнях…

Більше сина свого вона ніколи не побачить – княгиня Ольга заборонила їй навіть у Києві з’являтися, а варті наказала і близько колишню свою ключницю до княжих хоромів не підпускати.

«Вона виховає з нього робичича, – казала, – а я виховаю з Володимира майбутнього князя».

З Малушею, коли на неї коршаками налетівши, дружинники вихопили сина, стало творитися щось недоладне. Зрання й до пізньої ночі вона никала по околицях села, заглядала під кожен кущик та все синочка свого шукала. І скаржилась, що він десь плаче.

«Чуєте? Це ж мій синочок плаче… До матінки своєї хоче, себто до мене. А княгиня Ольга йому лише бабця…»

1 ... 17 18 19 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рогнеда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рогнеда"