Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"

Хай я їду до Святої землі не надто здорова, не надто сильна духом і без жодних сподівань щось отримати, без віри в чудеса, і подорож буде нелегка, як усі подорожі взимку, — зате я побачу найріднішу мені істоту, якій везу чорний хліб і цукерки. А все решта — то лише багато теплого повітря й барви пустелі й моря.

4.02.2012

З Гетсиманського саду по той бік улоговини, якою з гуркотом мчать машини, видно мури Давидового міста. Всі брами відчинені, окрім брами, через яку має увійти Месія. Вона навіть не зачинена — замурована, бо правдивий Месія знайде спосіб увійти в Єрусалим на своєму ослику з пальмовою гілкою в руці.

Не знаю, про що просять єврейські чоловіки та жінки біля Стіни Плачу, мабуть, про одужання, достаток, щось особисте, але я певна, що серед тисяч молільників знайдеться бодай один, хто все ще чекає на Месію, який пробудить людство від сну конформізму й консюмеризму. Надто багато зараз тих, хто вірить в розплату й Кінець світу, і надто мало душ чистих, які мріють про тиху, але тверду ходу усміхненого Месії, що підніметься схилом і розсуне руде каміння, що ним закладено браму. Чому це так? Можливо, через брак довіри до себе — ось що насправді стоїть нам на заваді.

15.02.2012

Дивно чути, їдучи в автобусі чи супермодерному єрусалимському трамваї мову Біблії, куди вкраплені нові слова «фейсбук», «інтернет». Мова м’яка, ледь шелестить. Мертва мова воскресла — рідкісний випадок. Ніхто не наважиться тепер засмітити її, образити, принизити, засумніватися в її досконалості, як це робили й продовжують робити з моєю рідною мовою. За теперішніх обставин наша мова поволі вмиратиме, як вмирала мова пруссів, наповнюючись чужомовними словами — байдуже якими, англійськими чи російськими. Таке було й з іншими мовами: краса не врятувала світ. Бо світ не бажав рятувати красу, що зникає.

А потім, можливо, її відновлять зі старих книг, якщо настане така потреба. Хоча невідомо, чи виникне потреба в українській мові на руїнах цивілізації. А поки що мусимо продовжувати їй життя бодай на день, поїти власною кров’ю, захищати від смертоносного подиху космополітизму.

Я бачила печери в рудих скелях поблизу Кумрану. Високо-високо. Невідомо, які ще згортки папірусу зберігаються в запечатаних глеках, і якими мовами. Їх розшифрують у будь-якому випадку, але чи буде потреба вдихнути у них подих життя…

16.02.2012

Пам’ять може в нашій уяві набувати архітектурних форм: брами, піраміди, вежі. Яд Вашем в Єрусалимі для мене буде завжди трикутним тунелем з просвітом у кінці. Щоб вийти до світла, мусиш пройти усі кола пекла й опинитись під холодним дощем з вітром. А вся історична пам’ять — це Вавилонська вежа, яку будують люди з різними голосами, від шепоту до крику. Ти знаєш, що за твого життя її не добудують, і сподіваєшся, що не побачиш її зруйнування, бо шкода цеглин, що постали з праху невинно замучених і убієнних. Їх принесли і вмурували у стіну ті, хто зазвичай мовчить.

Кожного дня мені сниться Єрусалим, ніби я звідти не повернулась. Тому так важко звикати тілу до львівського побуту і львівської роботи, до відсутності мурів, які були, але тепер від них не залишилось навіть сліду.

17.02.2012

Я повернулась із весни в зиму. Після квітучого мигдалю, нарцисів, півників, червоних анемон і лілових цикламенів на схилах Ен-Керем. Це дивніше, ніж би я повернулась зі спекотного літа, бо здавалося, що весна вже настала усюди. Весна — це якийсь незворотній процес наростання, а літо — це вже спад.

Дивні почуття охоплюють, коли бачиш у відкритому ґрунті величезні аґави, алое, кактуси, пальми, лимонні й апельсинові дерева. Тоді розумієш, якими вони є насправді. Цивілізовані люди нагадують ті вазонки, де ростуть мої кактуси, які ніколи не виростуть такими великими, як їхні брати в Ізраїлі чи Мексиці, навіть якщо їх туди пересадити. Вони вже генетично змінені. Не знаю, чи хтось проводив такий експеримент з рослинами, але ми всі добре знаємо, на що перетворюється людина, вирвана з цивілізованого світу екологічною катастрофою чи війною. Вона не готова до різких змін ні тілом, ні душею.

18.02.2012

Місто, поділене на дільниці, населені людьми певних національностей, завжди справляє приємне враження і значно краще, ніж безлике згуртування космополітичного міста. Навіть у