Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » "Панургове стадо" 📚 - Українською

Читати книгу - ""Панургове стадо""

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою ""Панургове стадо"" автора Михайло Юхимович Зуєв-Ординець. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 28
Перейти на сторінку:

— Дуже добре! — скептично пробурчав чоловік в окулярах, незграбно перелізаючи через борт вельбота. — Але чого ми прибули сюди, до цих індійців?

— О, не бійся! Людожерів тут нема — самі баптисти! А коли б вони й були, то тільки стали б ще однією цікавою темою для твоїх кривавих детективних романів.

— Я визнаю за краще вигадувати криваві теми, сидячи в своєму нью-йоркському кабінеті, - огризнувся Джон, неприязно поглядаючи на носильників-тубільців у білих сорочках, випущених поверх синіх штанів, і в солом’яних сомбреро. Тубільці розвантажували вельбот.

Сол не відповів. Знявши капелюх, він підставив легкому бризу голову з високим лисіючим лобом і таким світлим волоссям, що воно здалеку здавалося сивим. Задоволено оглядав він і безлюдну бухту, і місто, що височіло над морем на виступах білої крейдяної гори, і хвилясту лінію далеких Андів.

— Сподіваюсь, тут знайдеться готель? — знову перервав мовчанку автор детективних романів. — Куди ми подамося, Сол?

— У палац президента, генерала… як його? — нетерпляче поляскав пальцями білявий. — Страшенно важко запам’ятовуються ці довгі, наче товарний поїзд, іспанські імена. Ага, генерал Хуан-Гарсія-Хозе де Ловаліс.

— Ти з глузду з’їхав, Соломоне? Це ж президент. Я радив би спочатку звернутися до нашого консула…

— Його попереджено, — перервав білявий, — і нам уже призначена аудієнція в президента сьогодні, рівно о другій.

— Спритно! — пробурмотів здивований детективний романіст.

— А ти знаєш, хто тут американським консулом? — пожвавився білявий. — Арчібальд Раткліф! Той, що був молодшим офіцером у нашій 8-й танковій бригаді й одержав від англійців хрест Вікторії за атаку висоти «304». Пригадуєш? — Помітивши подив на обличчі романіста, білявий обурено насунув бриля. — Ти не пам’ятаєш Арчі? Не пригадуєш, як він проїхав верхи на слоні серед білого дня по Бродвею? Ну, пригадуєш?..

— Ах, ось хто! — радісно вигукнув романіст. — Горлатий Арчі! Ти б так і…

— Ей, містер Хеншоу! — пролунав за їх спинами нелюдський рев. — Хелло, Сол! Твій пароплав запізнився на три години п’ятнадцять хвилин, тому на мій сніданок не розраховуй. У мене не пансіон!

Мандрівники обернулися. В затінку прибережних пальм пихкав плебейський п’ятисильний форд, за рулем якого сидів плечистий, рожевощокий юнак, неохайно одягнений, без галстука, але з хрестом Вікторії на засмальцьованій стрічці, пришпиленій до борта білого фланелевого вестона.

— Арчі! — вигукнув Хеншоу і, простягнувши руки, пішов до форда. — Здрастуй, старик! А це Брентон, — показав він на романіста. — Джон Брентон! Ти, звичайно, читав його романи «з пострілом»?

— Джон, шалапут! — гаркнув Раткліф. — Ну, ще б не читав! Він у кожному своєму романі вішає, топить, спалює, розстрілює тисячі людей. Ах, ти комар-кровопивця!

— А ти, Арчі, як і раніше, не говориш, а ревеш, мов техаський бик! — ображеним жестом потравив окуляри романіст.

— Однак, хлоп’ята, сідайте швидше, — квапив Раткліф. — Сваритимемось потім. А зараз — у палац! Незабаром друга година. Про багаж не турбуйтесь — його доставлять до консула.

Форд стрельнув димом і помчав курними, брудними вулицями столиці. Перехожі зустрічалися рідко — населення столиці відсиджувалось у прохолоді садів і веранд. Тільки де-не-де мелькав космополітичний піджак та бруднувате сомбреро неголеного синьйора або чорна, пристебнута до високого гребінця мантилья синьйорини.

— Це не столиця, а глухе іспанське сільце, — процідив крізь зуби Брентон.

— Можливо, — відповів неуважно Хеншоу і звернувся до Раткліфа: — Арчі, президента попереджено?

— Аякже! — посміхнувся консул. — Він хотів вислати по вас на пристань двірцеву коляску з жокеями і взводом уланів як почесний ескорт. Я його насилу відмовив.

— Добре зробив. Чим менше буде розмов, тим краще. А що це за цяця — президент-генерал з таким довжелезним прізвищем?

Раткліф зняв з руля ліву руку і почухав підборіддя.

— Бачиш, він — yankeedado[4], як тут кажуть.

— Це дуже добре! — кивнув головою Хеншоу.

— Потім він чудовий знавець чечітки і коньяку. От і все! Ага, чорт, мало не забув! При грошових розрахунках віддає перевагу чекам і обов’язково на банки Штатів. Задоволений?

— Цілком! — посміхнувся Хеншоу. — Тепер я знаю, з ким матиму справу…

— Але я ще багато чого не знаю, Сол! — промовив Раткліф. — Наприклад, навіщо тобі потрібна ціла рота…

— Тсс! — перебив його Хеншоу, скоса глузливо позираючи на Брентона.

— Згода! — заторохтів консул і відразу ж вигукнув: — А ось і палац!



2. Таємниці мадридського двору

Палац, низька білоколонна будова, оточена акуратними газонами, мав вигляд ресторану або казино середнього достатку. Тільки на даху стирчав високий флагшток, на якому розвівався прапор республіки —

1 ... 17 18 19 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Панургове стадо"», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги ""Панургове стадо""