Читати книгу - "Сьомий хрест"

— Закохані, заручені, одружені…

І Ернст, що навмисно дражнив її, — він уважно стежив за нею і все бачив: і зміни її настрою, і тремтячі руки, — поставив вилизані тарілки одна на одну й сказав:

— Дякую, Софі. Коли ти все так добре робиш, як картопляники, то для чоловіка ти чистий скарб. Подивись на мене ще разочок. Коли ти так поглядаєш на мене своїми чудовими оченятками, я можу забути Маріхен хоч би й навіки.

Він подивився услід Софі, що йшла додому, брязкаючи тарілками, потім гукнув:

— Неллі!

Собачка стрибнула Ернстові на груди, стала лапками йому на коліна й дивилася на хазяїна — чорний клубочок безоглядної відданості. Ернст притулився обличчям до собачої мордочки, ніжно погладив руками її по голові й сказав:

— Неллі, а ти знаєш, кого я найдужче люблю? Ти знаєш, як звуть ту, що мені найбільше подобається на всьому світі? Її звуть Неллі.

Сторож сільськогосподарського училища імені Дарре задзвонив на обід не опівдні, а на п’ятнадцять хвилин пізніше. Один з підлітків, Гельвіг, учень-садовод, побіг спершу в сарай, щоб узяти з гаманця у вельветовій куртці двадцять пфенігів. Він був винен ці гроші товаришеві за два білети лотереї зимової допомоги. Цілий рік при училищі працювали курси, головним чином, для синів і дочок навколишніх селян. При училищі було також своє дослідне господарство, де, крім курсантів, на звичайних договірних умовах працювало ще кілька садоводів і учнів.

Учень Гельвіг, високий, білявий, кмітливий хлопчина із жвавими очима, спершу здивовано, потім схвильовано й сердито оглянув весь сарай, шукаючи куртку. Цю куртку він придбав минулого тижня, після свого першого побачення з дівчиною. Він би не купив її, якби не одержав невеликої премії за перемогу в конкурсі. Він покликав своїх товаришів, які вже сиділи за столом. Світла їдальня з чисто вимитими дерев’яними столами була гарно оздоблена: на стінах висіли обвиті квітами й свіжим листям портрети Гітлера, Дарре і кілька краєвидів. Спочатку Гельвіг подумав, що товариші пожартували з нього. Вони дражнили його, що він, мовляв, купив собі завелику куртку, бо думає ще підрости, і заздрили йому, що в нього така хороша дівчина. Молоді хлопці із свіжими простодушними обличчями, в яких уже проглядало щось доросле, як і в самого Гельвіга, — запевнили його, що не чіпали куртки, і одразу ж заходилися шукати її. Незабаром почулися крики:

— Що це за плями?

— У мене відірвали підкладку! — вигукнув котрийсь.

— Тут хтось був, — сказали хлопці. — Твою куртку, Гельвігу, вкрали. 1 Гельвіг ледве стримував сльози. Нарешті з їдальні прийшов черговий. Що вони там роблять, ці хлопці? Гельвіг, блідий від люті, розповів, що у нього вкрали куртку. Покликали чергового вчителя й сторожа. Широко розкрили двері. Тоді всі побачили плями на одягу і розірвану підкладку старої куртки, забризкану кров’ю.

Ах, якби з його куртки теж тільки вирвали підкладку!

В обличчі Гельвіга уже не лишилося нічого дорослого.

Від гніву й кривди воно стало зовсім дитячим.

— Якщо знайду, я його вб’ю, Ц заявив він. Його анітрохи не втішало те, що Мюллер не знаходив своїх черевиків. Він єдиний син багатих селян і може купити собі нові. А йому, Гельвігу, тепер знову доведеться без кінця відкладати.

— Заспокойся, Гельвігу, — сказав йому сам директор, він саме обідав, і сторож покликав його, — заспокойся і якнайточніше опиши свою куртку. Цей пан з кримінальної поліції лише тоді зможе її тобі повернути, коли ти її точно опишеш.

— А що було в кишенях? — ласкаво спитав маленький незнайомий панок, коли Гельвіг кінчив описувати куртку; сказавши «і внутрішні застібки-блискавки», хлопець мало не розплакався.

Гельвіг подумав.

— Гаманець, — сказав він, — у ньому марка і двадцять пфенігів… носовичок… ножик.

Йому ще раз усе прочитали і дали підписатися.

— А де я можу одержати свою куртку?

— Тобі скажуть, мій хлопче, — сказав директор.

Правда, все це анітрохи не втішило Гельвіга, та все-таки йому було не так прикро, бо його куртку вкрав не звичайний злодій. Шкільний сторож, як тільки оглянув сарай, одразу ж зрозумів зв’язок між подіями. Він тільки спитав директора, чи не подзвонити куди слід.

Коли Гельвіг зійшов униз — слідом за ним Мюллеру довелося описувати свої черевики, — всю ділянку між училищем та заводською стіною вже було оточено. Вже знайшли місце, де Георг перескочив через стіну і пошкодив плодові дерева. Коло стіни й сарая стояли вартові.

А біля них юрмилися вчителі, садоводи, учні. Обідню перерву довелося продовжити; гороховий суп у великих казанах узявся жирною плівкою.

За кілька метрів від есесівців літній садівник, очевидно, зовсім байдужий до всієї цієї метушні, вирівнював доріжку. Він був з того ж села, що й Гельвіг. Бліде Гельвігове обличчя розпашілося — він старанно й поквапно відповідав на всі запитання; хлопець зупинився біля літнього садівника, либонь, тому, що той його ні про що не питав.

— Кажуть, що мені повернуть куртку, — промовив Гельвіг.

— Он як? — озвався садівник.

— Мені сказали описати її дуже детально.

— І ти її описав дуже детально? — спитав садівник Гюльтшер, не підводячи очей від своєї роботи.

— Звичайно, мені ж так сказали.

Сторож удруге подзвонив на обід. В їдальні все почалося знову. Уже пішла чутка, що в Лібау і Бухенау членам гітлерюгенду[4] дозволили взяти участь у розшуках. Всі знов почали розпитувати Гельвіга. Але тепер він мовчав.

Здавалося, він боровся з новим, ще сильнішим приступом смутку.