Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Через два дні, надвечір, Василь зайшов до власника кінотеатру, в якому показували картину «Багдадський злодій», і попросив дозволу зняти з вітрини свою рекламну установку.

— Зняти? Навіщо? — здивовано запитав той.

— Мосьє, мабуть, пам'ятає, що я безплатно встановив у вас рекламу, щоб довести вам її ефективність. По-моєму, мети досягнуто, і я не бачу потреби лишати рекламу у вас.

— Я не дозволю вам зняти її! — Власник кінотеатру був явно роздратований. — Картина демонструватиметься ще не менше ніж тиждень!..

— Боюсь, що ви не маєте на це права. У нас з вами нема угоди… А втім, якщо хочете скористатися послугами нашої фірми…

— Скільки хотіли б ви одержати?

— Три тисячі франків за рекламне оформлення, доки демонструватиметься фільм «Багдадський злодій».

— Ви збожеволіли?! Позавчора ви просили тисячу двісті франків!

— В усякій торгівлі попит породжує пропозиції. Позавчора мало хто знав про наше існування, а сьогодні весь Париж хоче користуватися нашими послугами. Ви пішли нам назустріч — дозволили змонтувати оформлення на вітрині свого кінотеатру. Тому фірма готова зробити вам значну скидку. Дві тисячі франків. І жодного сантима менше!

Власник кінотеатру мовчки відрахував дві тисячі франків і похмуро спитав:

— Дасте розписку чи підпишемо угоду?

— Як хочете!

Щодо «всього Парижа» Василь перебільшив. Та чутки про успіхи нової рекламної фірми поширювались у місті досить швидко — замовців ставало все більше.

У конторі безперервно дзвонив телефон, заходили представники кінотеатрів, магазинів. Усіх цікавило одне питання: чи не можна замовити об'ємну рекламу на той чи інший товар, на кінокартину. Серед замовників були навіть власники булочних, галантерейних та рибних крамниць. За кілька днів рекламна фірма «Жубер і компанія» уклала двадцять шість угод, і до каси надійшло авансом понад чотири тисячі франків.

Головний художник фірми Анрі Борро порушив питання про розширення майстерні. Та Василь не поспішав розширювати підприємство і приймав найцікавіші, найвиграшніші замовлення. Відмова од низки інших замовлень стала своєрідною рекламою фірмі. Василь не знав твердо, чи це справді успіх, а чи тимчасовий «бум», як то часто буває у Франції, та й не тільки у Франції. Справжній, незаперечний успіх здобула фірма, оформивши вітрину іншого кінотеатру, в якому знову почали демонструвати відомий фільм Рене Клера «Під паризькими дахами».

Художники працювали над рекламою цього фільму з таким захватом, з таким задоволенням, немовби оформляли улюблений спектакль. Під їхніми руками оживав прекрасний, трохи сумний Париж з його старими вузькими вуличками, черепичними дахами будинків, тісними дворами. І, судячи з того, що вечорами, коли спалахували вогні, парижани йшли до кінотеатру, мов паломники, молодим художникам пощастило передати суть і настрій цього тонкого і розумного фільму.

Одна серйозна газета присвятила роботі художників рекламної фірми «Жубер і компанія» досить велику статтю. Відзначивши позитивні якості фільму, що «приваблює своєю простотою, ліричністю і реалістичним зображенням справжнього життя», автор статті відзначав, що «знайшлися молоді талановиті художники, згуртовані навколо рекламної фірми «Жубер і компанія», які зуміли передати у своєму оформленні вітрини кінотеатру, де йде цей чудовий фільм, усю чарівність картини. Слід відзначити, що діяльність фірми «Жубер і компанія» взагалі заслуговує на всіляку похвалу. Можна без перебільшення твердити, що ця молода фірма сказала нове слово в рекламній справі Франції. Добрий смак, винахідливість, прекрасне виконання дають можливість художникам фірми підняти рекламу до високого рівня майстерності. Побажаємо їм нових успіхів». Під статтею стояв підпис — Жюль Сар'ян.

Кращого не можна було й бажати. Василь не знав тільки — з'явилася стаття внаслідок старань Жубера чи це особиста думка одного з паризьких журналістів. Гублячись у здогадах, він не витерпів і подзвонив компаньйонові.

— Ви читали статтю про нас, Жубере?.. Чудова, правда? Велике вам спасибі. Після такої статті на сторінках солідної газети справи наші підуть угору, і ми зможемо розширити майстерню без великого ризику… Як, ви тут ні до чого?.. Я запитую тому, що ви хотіли організувати статтю… В такому разі — це ще краще: виходить, ми справді заслуговуємо на увагу преси!.. Дуже радий, що ви одужуєте, сподіваюсь скоро побачити вас у конторі… Ви маєте рацію, роботи в нас справді непочатий край.

«Бувають чудеса на світі, — думав Василь, — журналіст рекламує роботу нашої фірми без будь-якої користі для себе!..»

Удень до нього зайшов Борро.

— Я обіцяв вам підшукати зручну квартиру і, здається, виконав обіцянку. На вулиці Санкре-кер можна найняти квартиру з трьох кімнат на четвертому поверсі. Хочете подивитися?

— Звичайно.

— Ми могли б поїхати туди хоч зараз, якщо ви вільні.

— Їдьмо зараз!

Не встиг Василь і Борро переступити порога парадних дверей великого комерційного будинку, як їм заступила дорогу огрядна червонощока жінка років п'ятдесяти, в чепчику.

— Ах, це ти, Анрі! — сказала вона. — Як здоров'я твоєї матусі?

— Спасибі, тітонько Ежені. Їй трохи краще. Відтоді, як я на постійній роботі, вона почуває себе спокійніше… А це мій патрон, мосьє Кочек. Він хотів би оглянути тридцять шосту квартиру на четвертому поверсі, якщо, звичайно, ви не заперечуватимете.

— Як я можу заперечувати? Квартири для того й існують, щоб їх наймали порядні жильці. Я тільки візьму ключі…

Піднімаючись по сходах, тітка Ежені не замовкала ні на хвилину.

— Мосьє, в нашому будинку живуть тільки порядні люди. Ще не було випадку, щоб хто-небудь затримував плату за квартиру. Ніколи ніяких непорозумінь за вісімнадцять років, що я тут служу… Раніше консьєржкою в цьому будинку була моя мати. Тридцять шоста квартира — одна з найкращих. Три просторі кімнати з високими вікнами, що виходять на схід, велика кухня, всі вигоди…

— І центральне опалення, і ванна? — перебив консьєржку Василь. Він добре знав, що в паризьких будинках їх знайти нелегко.

— О мосьє! Якщо ви живете в Парижі давно, то, либонь, знаєте, що будинки з центральним опаленням, а з ванною й поготів, бувають тільки в аристократичних кварталах і коштують дуже дорого. Та й навіщо в Парижі центральне опалення? Слава богу, в