Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний вовк 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний вовк"

309
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний вовк" автора Карел Фабіан. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 80
Перейти на сторінку:
це говорив їй досвід. Усі дівчата добре знали про це.

Виходив місяць, але його закрила хмара. Коли ж місяць вийшов з-за хмари і заблищав у чистому небі, хлопці помітили, що Маня роздягається.

Провідник приставив до очей бінокль. І жінка, звичайно, помітила в синьому світлі вечора відблиск місяця на його скельцях.

— Лойзо! Вона роздягається зовсім! — видихнув стрілець і неспокійно завертівся.

Провідник опустився на ліве коліно. І навіть не помітив, як випустив поводок.

Кілька хмар пливло по небу, час від часу прикриваючи місяць.

Жінка помалу входила у воду. Провідник знав, хоч і не хотів знати, що все це вона робить обдумано, що в неї розрахований кожний рух. Молоді жінки голі не входять. у воду так повільно, якщо перед ними густий, темний, повний хлопців-прикордонників ліс. «А вона непогана», — вперто думав провідник. Ніщо досконале не може бути поганим.

Жінка вже зайшла у воду і попливла на середину ставка. Над водою було видно тільки її біляву голівку і кругловиде лице з м’якими рисами. Коли пливла назад, над водою показалася її спина і все тіло. Раптом жінка засміялася, повернулася до них і замахала рукою. Допливла до берега і почала виходити з води.

Обом солдатам разом не було й сорока років. У них вирувала гаряча кров.

— Це Маня Кровлова, — шепотів стрілець. — Я завтра ж попрошу звільнення. Хай йому чорт…

Ліза не звертала уваги на цих двох начебто й розумних людей. Вона раптом помітила, що коло її правої лапи між облізлими коренями вільхи сидить стара жаба. Відсунула лапу і бридливо одвернулась. В цю мить собака дуже скидалася на людину, що гидує жабами. З задоволенням Ліза перебралася б на інше місце — ця огидна, надута, хтозна на що здатна тварюка, не кліпаючи, дивилась на неї двома застиглими загадковими очима, в яких нізащо не можна було прочитати, що вона зробить наступної хвилини.

Але знала Ліза також, що не повинна переходити з місця на місце без поважної причини, бо її хазяїн може витлумачити по-своєму кожний її непередбачений рух, і тоді обидва прикордонники приготуються до бою. А потім, коли б з’ясувалося, що всьому причиною звичайнісінька жаба, її б покарали за те, що зчинила фальшиву тривогу.

Ліза чула різні запахи, звичні й незвичні. Незвичний запах линув з правого боку узлісся. Запах парфумів і пудри. Ліза повинна б звернути на нього увагу. Але вона думала про чорного нахабу, і її обов'язки не здавалися їй в ту мить такими важливими. Відчувала, що Вовк знову йде вздовж кордону і кличе її.

Знайомий запах ішов від розтоптаних рослин, з яких витікав сік. Виходячи з води, жінка зломила кілька комишевих стеблин, а серед них і лепеху.

— От і скінчилася казка, — через силу засміявся провідник.

Молода жінка одяглась і пішла в напрямі села..

— А ти пам’ятаєш випадок з Трудою? — запитав стрілець. Йому було важко говорити, язик наче присох до піднебіння.

— Щось я чув про нього.

— Тебе ще тоді не було на нашій заставі. Труда, друже, мій, — жінка з того берега, яка теж купалася голою в річці на кордоні. Хлопці були в захопленні, ти сам розумієш. Може, вона й чесна дівчина, цього ніхто не знає. Але, звичайно, вона знала, що наші через кордон спостерігають її. Одного разу Труда перейшла на наш бік і повісила на сучок сосни курку. Може, вона просто була доброю дівчиною і думала, що нашим тут нема чого їсти — їхня пропаганда весь час кричала, що в нас голод. З тою куркою вийшов потім сміх: молодший сержант доповів про цей випадок на заставу, а з застави повідомили в район, а з району — в Прагу. Так і вийшло, що навколо тої курки зібралися всі експерти з вибухових речовин. У них, певно, був навіть. лічильник Гейгера — вони все приставляли до тої курки якусь машинку. А потім виявилось, що це звичайнісінька курка.

— Я пам’ятаю інше, — похмуро мовив провідник. — Не було ніякої паніки, нічого не було. Просто лежав на кордоні забитий кабан. А коли наші хотіли його підняти, він вибухнув. І троє хлопців загинуло. Так що нічого дивного немає, друже. — Він. зітхнув. — Від них не можна сподіватися чогось доброго. Але це псує нерви.

— Ну, ми теж знаємо, що робити.

Ліза інстинктивно відчула, що там, на кордоні, щось трапилося. Їй здалося, наче почула вона оте нахабне «у-а-а-у!». Хвиля пристрасті і гордості наринула на неї. Вовк перескочив через кордон! Ліза чекала його.

Потім її серце заспокоїлось. Уже не було ні страху, ні думок про людей — лишилась тільки любовна пристрасть.

Було цілком ясно, що Вовк перескочив кордон і біжить сюди. Здалеку озивався до неї. З лісу, на цьому боці кордону, линув низький грудний жорстокий голос. Він не просив її, щоб ішла до нього, він вимагав.

Тепер Ліза й справді чула цей голос. І не сміла заперечувати. Прийшов її пан.

Ліза трохи відповзла назад. Поводок не тримав її. Відповзла ще трохи.

— Може й справді вона не знала про нас, — сказав провідник.

Стрілець іще вглядався в темряву за ставком.

— Махала ж нам…

Провідник мовчав. Ставок наполовину висох, від нього несло рибою. На цьому боці ріс очерет. За очеретом було баговиння, в якому гнило коріння латаття, лілій, лепехи та інших рослин на дні ставків. Тільки з того боку, звідки дівчина заходила у воду, був пісок.

Багно неприємно пахло, в ньому кишіли черви і личинки комарів. Певно, тут плодилися і ті великі зелені й сірі мухи, які кусають так, що не можна витримати.

Місяць був великий і круглий. Він сидів, наколений на верхівці сосни, і не хотів нікуди рушати. Але темні лілові хмари підганяли його. І він нарешті неохоче покинув свою сосну, на якій було йому так добре. Хмари підштовхували його знизу. В мінливе небо линули чорні крони дерев.

1 ... 17 18 19 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний вовк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний вовк"