Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Стрілки настінного годинника рухалися до болю повільно, і за п’ятнадцять хвилин Крістін відчула, що долоні її зволожилися. Вона зізналася самій собі, що хвилюється дедалі більше, і навіть подумала, чи все в неї гаразд із психікою. В маленькій приймальні сиділи ще шестеро жінок, і всі вони здавалися спокійними. Але це лише поглибило душевні муки Крістін. Коли вона замислювалася про власну сутність, їй ставало жаско. А візит до гінеколога змусив дівчину поглянути на себе в грубому й непривабливому світлі.

Взявши зашмуляного часописа, Крістін спробувала відволіктися. Але марно. Майже кожна реклама нагадувала їй про майбутні муки. Потім вона побачила фотографію чоловіка й жінки, і нова тривога прокралася в її мозок: чи довго після близькості сперма лишається в піхві? За два дні перед цим Крістін зустрілася зі своїм другом Томасом Героном, студентом старшого курсу, й вони спали разом. Якщо лікар це визначить — вона почуватиметься приниженою.

Її намір показатися лікареві був спричинений близькістю з Томасом. З осені їхні зустрічі стали регулярними. По мірі того як цей зв’язок міцнішав, Крістін зрозуміла, що для того, щоб уберегтися від вагітності, вже не досить просто вибирати час, коли, на її думку, зайняття любов’ю були безпечніші. Томас нічого не обіцяв на майбутнє, але постійно вимагав від Крістін частіших зустрічей. У студентській поліклініці дівчина поцікавилася, як користуватися протизаплідними пігулками, і їй сказали, що спершу слід пройти гінекологічний огляд у медцентрі. Крістін з більшою охотою звернулася б до свого домашнього лікаря, але небажання розголошувати таємницю виключало таку можливість.

Глибоко зітхнувши, Крістін відчула вагу під грудьми й тривожне булькотіння в животі. Найменше їй хотілося рознервуватися до розладу шлунка. Сама думка про це викликала почуття сорому. Вона поглянула на годинника і з надією подумала, що чекати лишилося вже не надто довго.

За двадцять хвилин Елен Коуген запросила Крістін до кабінету. Роздягаючись за маленькою ширмою, дівчина відчула підошвами холод лінолеуму. Весь одяг довелося повісити на один-єдиний гачок — іншого просто не було. Лікарняний халат, що їй дали, закривав стегна лише до половини і стискав груди. Опустивши очі, дівчина побачила, що пипки від холоду набрякли й випиналися з-під благенької бавовняної тканини двома опуклими ґудзиками. Їй хотілося, щоб вони опали до зустрічі з лікарем.

Вийшовши з-за ширми, Крістін побачила сестру, місіс Блекмен, яка розкладала інструменти на рушникові. Крістін відвела погляд, угледівши те, на що дивитися не хотіла — безліч мерехтливих інструментів із нержавійки, серед яких були розширювач і кілька хірургічних щипців та пінцетів. Від самого вигляду цих знарядь Крістін стало зле.

— Вже? Дуже добре, — проговорила місіс Блекмен. — Ви не змусили нас чекати, спасибі. Сюди, будь ласка. — Місіс Блекмен поплескала по гінекологічному кріслу. — Забирайтеся сюди. Лікар зараз прийде. — Місіс Блекмен ногою підсунула маленький ослінчик так, щоб Крістін могла стати на нього.

Притримуючи обома руками приношеного халатика, Крістін підійшла до крісла. Виступи металевих тримачів для ніг робили його схожим на приладдя із середньовічної катівні. Крістін стала на табуретку й опустилася на край гінекологічного крісла обличчям до сестри.

По тому місіс Блекмен розпитувала про її хвороби, і прискіпливість питань сприятливо подіяла на Крістін. Ніхто ніколи не цікавився її здоров’ям до таких подробиць, не питав про недуги її рідних. У першу хвилину, побачивши місіс Блекмен, Крістін відчула занепокоєння, боячись, що сестра виявиться холодною і суворою не лише назовні. Але, заповнюючи історію хвороби, місіс Блекмен була така ласкава й така уважна до Крістін як до особистості, що напруженість стала меншати. Єдині симптоми, що, на думку місіс Блекмен, заслуговували на увагу, були: незначні виділення, які Крістін спостерігала протягом останніх кількох місяців, і зрідка кров у міжменструальні періоди. Втім, останнє було для неї звичним явищем, скільки вона себе пам’ятала.

— Добре, тепер приготуймося до огляду, — сказала місіс Блекмен, відкладаючи історію хвороби. — Лягайте, а ноги — на підставки.

Крістін послухалася, марно намагаючись не дати розійтися полам халатика. Зробити це було поза людськими силами, і її спокій знов де й подівся. Металеві тримачі для ніг були зимні, наче лід, і по всьому її тілу пробігли мурашки.

Змахнувши рукою, місіс Блекмен розгорнула свіжовипрасуване простирадло і накрила ним Крістін. Піднявши один край, місіс Блекмен зазирнула під простирадло. Дівчині здалося — вона відчуває пильний погляд сестри на своїй оголеній промежині.

— Добре, — сказала місіс Блекмен. — Підсуньтеся до краю крісла.

Роблячи стегнами щось на кшталт обертальних рухів, дівчина присунула сідниці до п’ят.

Місіс Блекмен, яка все ще зазирала під простирадло, лишилася невдоволена.

— Ще трохи!

Крістін посунулася ще далі, поки не відчула, що наполовину звисає з крісла.

— Зараз добре, — сказала місіс Блекмен. — Розслабтеся, поки не прийшов доктор Гарпер.

«Розслабтеся!» — подумалося Крістін. Чи могла ж вона розслабитися, коли сама собі здавалася кавалком м’яса, що висить на гаку в м’ясній ятці і жде, поки його почнуть мацати покупці. Позаду було вікно, і дівчину страшенно непокоїло те, що завіси не до кінця запнуто.

Двері до кабінету розчинилися без стуку, і лікарняний посильний просунув у щілину голову.

— Де проби крові для лабораторії? — Місіс Блекмен сказала, що покаже, і зникла.

Крістін лишилася сама в стерильній атмосфері, огорнена асептичним запахом спирту. Вона заплющила очі й стала глибоко дихати. Від чекання їй стало негаразд.

Прочинилися інші двері. Крістін підвела голову, сподіваючись побачити лікаря, але натомість увійшла реєстраторка й поцікавилася, де місіс Блекмен. Крістін лише хитнула головою. Реєстраторка вийшла, грюкнувши дверима. Крістін знову похилила голову й заплющилася. Терпець їй урвався.

Але якраз тієї миті, коли Крістін надумала підвестися й піти, відчинилися двері й увійшов лікар.