Читати книгу - "Беззаперечна правда"

чемпіоном світу в надважкій вазі, саме час починати жити життям чемпіона. Мені було лише чотирнадцять, але я щиро вірив у філософію Каса: постійно тренуватися, думати як римський гладіатор, тримати свою свідомість у стані постійної війни, але бути спокійним та розслабленими зовні. Він практикував і навчав мене закону притяжіння успіху, навіть не підозрюючи про це. Кас був також майстром із самонавіювання. У нього була книга під назвою «Самовдосконалення через свідоме самонавіювання», написана французьким фармацевтом – психологом Емілем Куе. Куе говорив своїм пацієнтам, щоб вони знову і знову повторювали собі: «Щодня я стаю в усьому все краще і краще». У Каса на одному оці була запущена катаракта, тож він повторював собі цю фразу і стверджував, що це допомагало йому вилікуватися.

Кас говорив нам змінювати ці позитивні твердження під нашу власну ситуацію. Тому він змусив мене говорити «Найкращий боєць у світі. Ніхто не може перемогти мене. Кращий боєць у світі. Ніхто не може перемогти мене» знову і знову протягом усього дня. Мені подобалося це робити, мені подобалося слухати, як я говорю про себе.

Мета всіх цих прийомів полягала в тому, щоб зміцнити впевненість бійця у собі. Упевненість була ключом до всього. Але для того, щоб оволодіти цією впевненістю, ви повинні були випробувати себе і поставити себе на кін. Це не щось таке, що приходить само собою шляхом осмосу чи просто з повітря. Упевненість, яку ви хочете здобути, досягається постійною візуалізацією у вашій голові.

Кас розповів мені все це в перші ж тижні нашого знайомства. Він представив мені досконалий план. Він розробив для мене місію. Я збирався стати наймолодшим чемпіоном світу у важкій вазі всіх часів. Тоді я цього ще не знав, але після однієї з наших перших довгих розмов Кас довірився Каміллі. «Камілла, це та людина, на яку я чекав усе своє життя».

Наблизився час мого умовно-дострокового повернення до Брукліну, коли одного разу до мене прийшов Боббі Стюарт.

– Я не хочу, щоб ти повертався до Брукліна. Я боюся, що ти зробиш якусь дурість і тебе вб’ють або знову запроторять твою дупу до в’язниці. Ти хочеш переїхати до Каса?

Мені теж не хотілося повертатися. Я бажав змін у своєму житті. До того ж мені подобалось, як ці люди говорять до мене і як вони пробуджують у мені почуття власної вартості, – вони примусили мене відчути себе частиною суспільства! Тож я поговорив зі своєю мамою про можливість залишитися у Каса.

– Ма, я хочу поїхати до нього і тренуватися. Я хочу бути бійцем. Я можу бути кращим бійцем у світі.

Кас так поїздив мені по мізках, що все, про що він мені говорив, це яким крутим можу стати і як удосконалювати себе в усьому щодня. Усе це лайно про те, як допомогти собі самому.

Моя мама була зовсім не рада, що я їду, але вона підписала дозвільні документи. Може, вона думала, що з неї вийшла нікудишня мати.

Так що я переїхав до Каса, Камілли та інших бійців, що жили в їхньому будинку. Я дізнавався про Каса все більше і більше, завдяки нашим довгим бесідам після тренувань. Він був надзвичайно щасливим, коли я поділився з ним історіями про моє колишнє безпутнє життя. Він світився, мов різдвяна ялинка. «Розкажи мені ще», – говорив він. Я був ідеальним хлопцем для його місії – без даху над головою, нікому не любий, знедолений. Я був жорстким, сильним і підступним, але водночас я був для нього чистою дошкою. Кас хотів, щоб я визнав свої недоліки. Він не змушував мене відчувати сором або приниження через моє виховання. Йому імпонував мій надзвичайний ентузіазм. Ентузіазм – це слово, якому навчив мене Кас.

Кас розумів мене, адже так само, як і я, пройшов через важке життя. Його мати померла, коли він був малою дитиною. Він осліп на одне око під час вуличної бійки в дитинстві. Його батько помер у нього на руках, коли він був ще зовсім молодим. Поліціянт убив його улюбленого брата.

Кас працював на звичайній офісній роботі з дев’ятої до п’ятої лише раз у своєму житті і то лише один рік. А потім він пішов, бо побився зі своїми колегами. Але він проводив багато часу, допомагаючи людям у своєму районі, розв’язуючи їхні проблеми майже як позаштатний соціальний працівник. Він отримував величезне задоволення, допомагаючи іншим людям. Під час передвиборчої кампанії Ла Гуардіа[4], який балотувався в мери-реформатори Нью-Йорка, Кас допоміг викорінити політичну корупцію в своєму районі. Він досяг цього, ставши на дорозі одному з корумпованих ділків, який якось наставив на Каса дуло пістолета. Він був безстрашний. Але він був також і жорстким.

– Я все життя захищав цього малого хлопця[5], – сказав Кас. – Багато моїх труднощів виникли через те, що я став на захист невдахи. Дехто з людей, заради кого я йшов на небезпеку, того не заслуговували. У світі мало людей, які заслуговують на порятунок.

Кас був абсолютним дальтоніком. Найкращий друг його батька був чорношкірим. Коли він служив в армії, розквартированій на півдні, у нього була боксерська команда. Коли вони подорожували, жоден готель не хотів приймати його чорних бійців, тому він спав із ними в парках.

Крім того, він був великим соціалістом. Він обожнював Че, Фіделя та Розенберга. Він розповідав мені про справу Розенберга, а я дражнив його.

– Та годі тобі, Касе. Це неправильно. Вони були винні, – казав я.

– О, так, – рикав він. – Це ти зараз так кажеш, але якщо вони повернуть рабство, у тебе не буде можливості сказати, хто був винен, а хто ні. Адже вони теж збираються його повернути, чи не так?

Найбільшим його ворогом був Рональд Рейган. Рейган з’являвся на екрані телевізора, і Кас кричав аж поки не забракне повітря в легенях: «БРЕХУН! БРЕХУН! БРЕХУН! БРЕХУН!!!». Кас був справжнім маніяком. Він постійно говорив про те, хто заслуговує на смерть. «Людина вмирає так, як живе», – говорив він мені.

Одного разу Кас сказав мені: «Коли в тебе багато грошей, ти маєш можливість допомогти всім, хто тобі дорогий. Ти можеш допомогти церквам чорношкірих». Він вважав, що чорні церкви були найкращою соціальною мережею для чорношкірих людей. Він любив преподобного Мартіна Лютера Кінга. Кас завжди любив допомагати людям, і саме на це він витрачав більшість своїх грошей.

«Гроші – вони як приходять, так і йдуть, – говорив він мені. – Гроші – то безпека, а безпека для мене – то смерть, тож я ніколи не дбав