Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

О п’ятій годині ранку на центральній площі формувалися арбайтекоманди. Одразу ж за воротами їх щільно оточував конвой і гнав на роботу. По дорозі довідувалися, хто в цей день начальник конвою. Найгіршим, найненаситнішим вважався Людвіг Кольвіц, на прізвисько «Боксер». Його поява наводила на в’язнів жах. Боксера побоювалися навіть есесівці, оскільки цей молодий нацистський фанат був вихідцем з багатої сім’ї і мав впливові зв’язки у верхах.

До війни Людвіг Кольвіц жив у Берліні, прославився як завсідник барів і нічних кабаре. Відвідував нацистські спортивні клуби, де багато тренувався на рингу. Після закінчення есесівської школи одержав офіцерське звання. Як «обдарованого і фанатично відданого фюрерові. й націонал-соціалістському рухові», багаті дядечки влаштували його у відомство Гіммлера на високу й дуже відповідальну посаду. Однак на тій посаді, крім відданості, потрібні були ще й знання, яких юний бовдур не мав. Гіммлер розжалував його і зняв з посади, хоча чимсь він таки подобався грізному рейхсфюреру. В бесіді з Кольвіцом Гіммлер поцікавився, де б той хотів спокутувати свої гріхи. «Там, де можна якнайбільше знищити ворогів фюрера і фатерлянду!» — чітко відповів Кольвіц. «Я знайду вам таке місце»,— пообіцяв Гіммлер і відправив Кольвіца на службу в освенцімський есесівський гарнізон. Тут Кольвіц швидко повернув собі втрачене: знову одержав офіцерське звання й посаду ротного командира. Сприяла цьому його безмежна відданість фюреру. 20 квітня 1943 року, коли Гітлеру виповнилося п’ятдесят чотири роки, Кольвіц протягом дня розстріляв п’ятдесят чотири в’язні. За цей «подарунок фюреру на іменини» одержав подяку і позачергову відпустку. Після відпустки був призначений на нове місце: командиром роти охорони в Явожницький табір смерті...

В’язні команди землекопів, яких гнали на поле смерті корчувати пеньки, лише за воротами табору побачили Боксера і зрозуміли, який жахливий у них день попереду. Сумно брели, оточені конвоєм, розуміючи, що для багатьох цей день стане останнім. Володя й Жора з обох боків підтримували Сосніна. Ноги у Костя розпухли так, що він змушений був зняти гольцшуги і йти босоніж. А йшли якраз по невкатаному щебеню. Шкіра на опухлих ступнях не витримувала гострого каміння, лопалася, свіжі рани забивалися брудом. Костя аж зчорнів увесь від нестерпного болю, але тільки постогнував крізь зуби.

В улоговинах попід лісом ще сіріли тумани, рясна роса лежала на травах, а на полі смерті вже почалася робота. Стрій в’язнів поділили на сотні. Кожний капо взяв свою сотню й зайняв ділянку. Сотня ділилася на чотири бригади. Кожна бригада копала яму довкола величезного, в два обхвати пенька, перерубувала коріння й вивергала пень нагору. Для вкрай виснажених людей це була пекельна робота. Навіть у шахті «Гогенцолленгрубе» на глибині п’ятсот сорок метрів Володі по було так важко, бо там над головою не стояли капо з киями в руках. А тут ще й жорстокий Боксер... Він підходив до бригади, трохи спостерігав за тим, як працюють бранці, потім наказував усім вишикуватися, а лопати залишити в ямі. В’язні ставали в одну шеренгу спиною до ями, а Боксер, надівши боксерські рукавички, починав боксувати. Бив у лице. Від страшного удару в’язень, як тріска, летів у яму, але мусив одразу ж вилізти звідти і стати на своє місце. Інакше — смерть. Так тривало кілька раундів. В есесівському жаргоні це називалося «ворушити сонних мух». Бив у перенісся, в зуби, в підборіддя, у скроню, а інколи — в сонячне сплетіння. Після таких ударів люди часто гинули. Поламані перенісся, щелепи, вибиті зуби... Падаючи в яму, в’язні калічилися ще й там, ударившись об гострі стирчаки перерубаного коріння чи об лопати. З ям завжди долинали розпачливі зойки і стогони. Це особливо тішило Боксера.

З самого ранку Кольвіц увійшов у азарт. Розправившись з однією бригадою, переходив до іншої. Ось біля якоїсь бригади затримався довше. Повільно зняв боксерські рукавички, дістав з кобури парабелум. Весело посміхається, довго вибирає жертву — насолоджується ефектом жаху. Вибрав одного в’язня, поставив на коліна лицем до ями, спокійно вистрелив у потилицю. Коли тіло нещасного скотилося на дно ями, повернувся до строю й оголосив, що так буде з кожним, хто надумає ледарювати й симулювати...

За кілька годин Боксер встиг розправитись з п’ятьма бригадами і застрелив чотирьох «симулянтів». Рівно о дев’ятій зробив для себе перерву, бо ж дотримувався суворого режиму, а о дев’ятій у нього другий сніданок. Неквапною ходою пішов за постенкете, облюбував собі гарну місцинку на травичці. Запобігливий капо постелив там плащ, приніс ранець з термосами, пакунки з їжею. Добряче підкріпившись, Боксер відпочивав. Через деякий час починав другий обхід бригад. За ним крадькома спостерігали тисячі пар очей: куди тепер піде цей садист?..

Володя виглянув з ями і вжахнувся: Боксер ішов прямісінько до них. «Може, зверне в інший бік?» — усе ще жевріла надія. Ні, не звернув... Бригада запрацювала в шаленому темпі. Кат наближався спокійно, весело посміхаючись, перекинуті через плече боксерські рукавички ритмічно вигойдувалися в такт його ході, а на животі чорним лаком поблискувала новенька кобура парабелума. Оберкапо Зепп, ніби ошпарений, метався поміж бригадами, горлопанив охриплим голосом і лупив києм усіх підряд. Він пильнував наближення Боксера, щоб вчасно гаркнути: «Ахтунг!»

Володя гарячково орудував лопатою й відчував підступну млість в руках і ногах. Жора прошепотів йому:

— Як буде бити, міцніше стисни зуби і напруж усі м’язи, щоб не поламав щелепу...

— Та я знаю...

Поруч сходив потом хворий Кость. Він трудився босоніж, бо дерев’янки вже не налазили на розпухлі ноги, і моторошний вираз приреченості застиг на його змученому обличчі. Чим і як підбадьорити, що сказати Костеві? Ні Жора, ні Володя не могли знайти втішних слів...

Команда «ахтунг!», на яку всі чекали, не пролунала. Боксер ще здалеку поманив пальцем Зеппа, постояв з ним, про щось поговорив, після чого обидва рушили до