Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

Нарешті «Тантра» зрівняла свою орбітальну швидкість із швидкістю внутрішньої планети залізної зірки і почала обертатися навколо неї. Розпливчаста, бура, з відсвітом величезної кривавокоричневої зірки поверхня планети – точніше, її атмосфера – ставала видимою тільки в електронному інверторі. Всі без винятку члени експедиції були зайняті біля приладів.

– Температура поверхні шарів на освітленому боці триста двадцять градусів Кельвіна![23]

– Обертання навколо осі – приблизно двадцять діб!

– Локатори встановили наявність води й суші.

– Товщина атмосфери – тисяча сімсот кілометрів.

– Уточнена маса – сорок три цілих дві десятих земної. Повідомлення надходили безперервно, і характер планети ставав усе яснішим.

Ерг Ноор систематизував одержувані цифри, збираючи матеріал для обчислення орбітального режиму. Сорок три і дві десятих земної маси – планета була велика. Сила тяжіння притисне корабель до поверхні планети. Люди перетворяться на безпорадних комах на клею…

Начальник експедиції згадав страшні розповіді – напівлегенди, напівбилиці – про старі зорельоти, які з різних причин потрапляли на величезні планети. Тоді кораблі з малими швидкостями, з недостатньої сили пальним часто гинули. Ревіння моторів – і судорожне здригання корабля, який, не маючи сили вирватися, немов прилипав до поверхні планети. Зореліт лишався цілим, але з хрускотом ламалися кістки людей – невимовний жах, переданий в уриваних зойках останніх прощальних повідомлень…

Екіпажу «Тантри» не загрожувала така доля, поки вони обертатимуться навколо планети. Але якщо доведеться сісти на її поверхню, то тільки дуже сильні люди зможуть знести тягар своєї живої ваги в цьому майбутньому своєму пристановищі. Пристановищі на десятки років життя… Чи зможуть вони вижити в таких умовах? Під тягарем гнітючої ваги, у вічному мороці інфрачервоного чорного сонця, в щільній атмосфері? Але що б там не було – це не загибель, це надія на порятунок, і вибору немає!

«Тантра» описувала свою орбіту близько до межі атмосфери. Співробітники експедиції не могли припустити нагоди, щоб не дослідити досі невідому планету, яка знаходилася порівняно недалеко від Землі. Освітлений – точніше, нагрітий – бік планети відрізнявся від тіньового не тільки значно вищою температурою, але й величезними скупченнями електрики, що заважала навіть потужним локаторам, показання яких страшенно спотворювались. Ерг Ноор вирішив вивчати планету за допомогою бомбових станцій. Скинули фізичну станцію[24], і автомат доповів про дивовижну кількість вільного кисню в неоновоазотній атмосфері, про водяну пару і температуру дванадцять градусів тепла. Ці умови були в цілому подібні до земних. Тільки тиск товстого шару атмосфери перевищував нормальний тиск Землі в один і чотири десятих раза та сила тяжіння більше ніж у два з половиною рази переважала земну.

– Тут можна жити! – мляво посміхнувся біолог, передаючи начальникові повідомлення станції.

До п’ятнадцятого обороту зорельота підготували станціюбомбу з потужним телепередавачем. Але друга фізична станція, скинута в тінь, коли планета повернулась на сто двадцять градусів, зникла, не подавши сигналів.

– Попала в океан, – закусивши губу від досади, констатувала геолог Біна Лед.

– Доведеться промацати головним локатором, перш ніж скидати роботтелевізор! У нас їх тільки два!

«Тантра», випускаючи жмут спрямованого радіовипромінювання, оберталася над планетою, промацуючи невиразні через спотворення контури материків і морів. Вималювались обриси величезної рівнини, яка врізувалась в океан або розділяла два океани майже на екваторі планети. Зореліт описував променем зигзаги, захоплюючи смугу завширшки двісті кілометрів. Раптом на екрані локатора спалахнула яскрава цятка. Свисток, який полоснув по напружених нервах, підтвердив, що це не галюцинація.

– Метал! – вигукнув геолог. – Відкрите родовище. Ерг Ноор похитав головою.

– Хоч і який раптовий був спалах, я встиг помітити чіткість контурів предмета. Це або великий шматок металу – метеорит, або…

– Корабель! – одночасно вигукнули Ніза і біолог.

– Фантастика! – відрізав Пур Хісс.

– А може, й дійсність, – заперечив Ерг Ноор.

– Все одно суперечки марні, – не здавався Пур Хісс. – Нічим не можна перевірити. Не будемо ж ми сідати…

– Перевіримо через три години, коли прийдемо знову до цієї рівнини. Зверніть увагу – металева річ знаходиться на рівнині, яку обрав би і я для посадки… Ми скинемо телевізорну станцію саме туди. Поставте промінь локатора на шестисекундне попередження!

План, який намітив начальник експедиції, вдався, і «Тантра» вдруге пішла в тригодинний обліт темної планети. Тепер, коли корабель наближався до материкової рівнини, його зустріло донесення телеробота. Раптом спалахнув екран, і люди впилися поглядами в нього. Клацнув, увімкнувшись, і непомітно забігав зоровий промінь, подібний до людського ока, окресливши контури предметів там, далеко внизу, в тисячокілометровій темній безодні. Кей Бер чітко уявив, як повертається схожа на маяк головка станції, що висунулася з твердого панцира. У зоні, освітленій променем автомата, бігли по екрану невисокі обриви, горби, чорні завихрення водориїв. Їх одразу ж сфотографували. Несподівано через екран промчали видіння блискучого, рибоподібного контура, а потім знову повисла відкинута променем темрява з вирваними з неї уступами плоскогір’я.

– Зореліт! – вихопилося одразу з кількох уст.

З неприхованим торжеством Ніза подивилася на Пур Хісса. Екран погас. «Тантра» знову віддалилась од телепередавача, але біолог Еон Тал уже фіксував стрічку електронного знімка. Тремтячими від нетерпіння пальцями він всунув стрічку в проектор напівсферичного екрана[25]. Зовнішні стіни порожнистої півкулі відбили збільшене зображення.

Знайомі сигароподібні обриси носового відсіку, здута кормова частина, високий гребінь приймача рівноваги… Хоч яким неймовірним було це видовище, хоч якою немислимою, неможливою здавалася зустріч на планеті мороку – це справді був земний зореліт! Він стояв горизонтально, в положенні нормальної посадки, підпертий міцними стояками, непошкоджений, мов тільки що опустився на планету залізної зірки.

«Тантра», описуючи свої дуже швидкі через близькість до планети кола, посилала сигнали, але вони лишалися без відповіді. Минуло кілька годин. У центральному посту знову зібралися всі чотирнадцять чоловік експедиції. Тоді Ерг Ноор, що сидів у глибокій задумі, підвівся.

– Я маю намір посадити «Тантру». Можливо, наші брати потребують допомоги; може, їхній корабель пошкоджений і не має змоги повернутися на Землю. Тоді ми заберемо їх, навантажимо анамезон і врятуємось самі. Садити рятувальну ракету немає рації. Вона нічого не зможе зробити, щоб доставити нам пальне, а енергії витратить стільки, що нічим буде послати сигнал на Землю.

– А якщо вони самі опинилися тут через нестачу анамезону? – обережно спитав Пел Лін.

– Тоді в них повинні лишитись іонні планетарні заряди – вони не могли витратити все повністю. Бачите, зореліт сидить правильно – значить, вони сідали на планетарних моторах. Ми візьмемо іонне пальне, злетимо знову і, перейшовши на орбітальне положення, будемо кликати й чекати допомоги з Землі. В разі удачі мине всього вісім років. А коли пощастить дістати анамезон – тоді ми