Читати книгу - "Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник"

Алессандро дуже сподобалося в професора. Робота була нескладною, в бібліотеці вчений зібрав тисячі книг, які могли відкрити перед колишнім каторжанином прекрасний світ мрії, науки, великих трагедій і подвигів. Лосс поки що не думав про майбутнє. Воно було безформним і туманним. Від нього вимагали тільки одного — сумлінної праці в лабораторії, виготовлення різних розчинів за формулами.

Минуло кілька тижнів. Лосс освоївся на новому місці. Потр показував йому, що треба робити і як. Він же розповів Алессандро про Тенка.

Вчений давно відійшов від роботи в офіційних інститутах. Його ще замолоду вважали небезпечним за ліві погляди в соціології, філософії, політиці. Тому він скрізь натикався на приховану ворожнечу. Це породжувало безліч непорозумінь і суперечок, заважало нормальній науковій роботі. І, нарешті, коли ім’я Тенка стало відомим науковим колам світу, він рішуче порвав із національною академією, зачинився в своєму котеджі й так працював два десятки років.

— Над чим же він працює? — обережно запитав Лосс. Потр зам’явся, розвів руками.

— Ви про все дізнаєтесь від нього. Я не маю права цього говорити.

Ніби блискавка осяяла мозок Лосса. Він схопив Потра за руку.

— Може, те, що ви мені розповідали?

— Може.

— Значить, ви втекли з тюрми саме так?

Француз ствердно кивнув головою.

— Але тихо… Ні слова. Замкніть вуста на замок. Тенк не любить язикатих.

Лосс був вражений. Значить, мрія Потра не безпідставна. Це питання вирішує видатний учений. А якщо працює він, то, напевне, і в інших країнах над тією ж проблемою б’ється пристрасна думка вчених.

А втім, чи не жартує Моріс знову? Ось як лукаво блищать його очі. Він завжди сміється…

Того дня Лоссу не вдалося продовжити розмову з французом. І в наступні дні також. Трапилося щось неприємне, непередбачене. Алессандро відчував, що між Потром і професором пробігла чорна кішка. Часто з кабінету долітали уривки гострих розмов. І ось настав вирішальний день.

Лоссу вдалося підслухати розмову двох учених. Двері були напіввідчинені, й Алессандро ясно чув майже кожне слово.

М’який спокійний голос Моріса тихо, але впевнено переконував:

— Ви переносите свої враження на весь світ, професоре. Це невірно. І хочете, щоб я відмовився від своїх поглядів заради ваших нігілістичних переконань. Треба не ждати, доки світ стане кращим, чистішим, а допомагати перебудовувати його.

— Набудували! — голосно відповів професор. — Я досить надивився на таке будування. Не потрібно повторювати таких жахливих трагедій! Вони ні до чого не приведуть!

— Ви глибоко помиляєтесь, професоре. Ніщо не пропадає даремно. Навіть за законами фізики…

— Досить, Морісе! Я не вірю нікому. Я вірю тільки в майбутнє, яке прийде не з хаосу соціальних переворотів, а закономірно, як настає схід сонця… А тепер моє діло — праця, творча праця на користь грядущих поколінь. І я кличу вас із собою.

— А моя справа, справа моїх товаришів? — тихо запитав Потр.

— Не знаю. Я не бачу ваших справ. Якби ви розбили кайдани тиранії, звільнили людину для творчої, тільки творчої праці, то я б віддав вам душу й тіло. А поки що — слова, слова. Я вимагаю, щоб ви кинули вашу політику. Я не хочу зайвих турбот… Хай інші займаються політикою, а не ви…

— Не можу, професоре…

— Я теж не можу.

— Значить, попрощаємось, — твердо сказав Моріс. — На мене чекають друзі.

Якусь хвилину професор мовчав. Потім Лосс чув, як він важко зітхнув.

— Прощайте, друже… Я сподіваюсь, що скоро завершу роботу. В одному покладіться на мене — якщо я захворію або буду вмирати — розрахунки й формули передам вам. З умовою, що ви використаєте винахід тільки на благо… Не треба запевняти, я й так вірю вам. Запам’ятайте тільки одне — я не хочу, щоб моє ім’я проклинали, як проклинають імена творців атомних бомб…

— Добре, професоре!

— Де шукати вас?

— Париж, майдан Етуаль, 27–144.

— Дякую. Ми ще зустрінемось, Морісе!

— Сподіваюсь… Прощайте.

Почулися тверді кроки Потра, скрип дверей. Лосс відійшов до столу. Француз з’явився на порозі, запитливо поглянув на Алессандро.

— Ви чули все? Тим краще. Я іду. Я хотів спрямувати вас по іншому шляху, ніж той, по якому ви йшли змалку, але обставини перешкоджають. Я знаю — у вас хороша душа, допитливий розум. Ви зможете перебороти вплив минулого. Професор допоможе вам. Слухайте його — це чудесна людина. Правда, він обмежив свій політичний світогляд роботою в цих стінах, але… нічого… Якщо ж вам потрібна буде підтримка — сповістіть мене.

— Морісе! — скрикнув Лосс. — А як же…

— Тихо… Будьте добрим і вірним помічником професору. Зараз найважливіший етап роботи. Замініть йому мене, любіть його!.. Прощайте, Алессандро.

І ось уже Потра нема… До лабораторії зайшов професор, кілька хвилин спостерігав за роботою Лосса. Алессандро допитливо глянув на вченого.

— Ви схвильовані, сеньйоре професор. Може, не слід було б поривати з Морісом…

— Так треба, — прошепотів професор, болісно всміхаючись. — Так треба… Важко, звичайно, втрачати людей.

— Але ж він не вмер.

— Майже… Прикро усвідомлювати, що сучасне суспільство роз’їдають протиріччя. Але життя ще раз проілюструвало мені це.

— Значить, ви вважаєте його поганою людиною? — обережно